Чарівні зернятка

Мучився старий довго, поки нарешті впіймав її і приніс додому. Невістка наказала рибу спекти, але коли будуть чистити її, то щоб ні одна луска не пропала. Почистили рибку, спекли і з'їли та так і не помітили, що одна луска впала на землю. Мати підмела хату, а сміття висипала в городець. Незабаром на тому місці виросла груша. А невістка знову наказала, аби ту грушу зрубати, та так, щоб при цьому жодна трісочка не відскочила вбік.

Довго рубали те дерево, поки воно впало, але одна тріска таки відлетіла і впала в сусідній двір. А там жили старий дід з бабою. Вони не мали дітей і були дуже бідними. Щодня ходили в ліс по гриби і ягоди та з того й жили. От одного ранку, перед тим, як піти в ліс, вони назбирали в дворі різного галуззя, трісок, понесли в хату, аби трохи просохли, та й вирушили до хащі. Коли ж повернулися,— здивуванню їхньому не було межі: у хаті було чисто прибрано, а в печі парувала свіжа смачна страва.

Баба з дідом поїли добре, а потім пішли до другої сусідки, аби спитати, чи не бачила вона когось у їх дворі.

— Я виділа у вас дуже парадну дівку, лише трохи хромала на одну ногу,— сказала та.

На другий день дід самий пішов у ліс, а баба залишилася вдома. Вона сховалася біля криниці, аби простежити, хто це до них ходить. Сонце піднялося вже високо, а баба нікого не бачить. Вже й обід настав, а у дворі тихо. Раптом вона почула кроки. Дивиться, а до криниці прямує дуже красива дівчина. Підійшла вона, нахилилася до води, а баба хотіла її зловити та й вхопила за волосся.

Дівчина хотіла втекти, але не змогла. Тоді вона почала перекидатися різними звірами, та баба міцно тримала її, і дівчина знову стала чудовою красунею.

— Живи в мене, дочко,— сказала баба.— Ми з дідом самітні, то й будемо разом жити. Тобі буде в нас добре.

І почала дівчина жити в хаті дідуся і бабусі. Вона допомагала їм у господарстві, працювала багато, лише ганьбилася на вулицю виходити, бо на чолі мала місяць.

Одного разу сусідка, в якої була стара, погана невістка, покликала діда і бабу, а разом з ними і їх названу дочку пороти пір'я.

Настав вечір, дід з бабою йдуть, треба і дочці йти. Вона дуже ганьбилася іти межи люди, але пов'язала чоло хусткою і пішла.

Коли почали дерти пір'я, хустка розв'язалася і впала. Тут усі побачили, що у дівчини на чолі місяць. Тепер та жінка, що лущила зернятка кукурудзи, впізнала цю дівчину. Вона дуже розсердилася на невістку, прогнала її, а син оженився на цій красивій і лагідній дівчині. І зажили вони добре. Ходили часто до діда і баби в гості, допомагали їм.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!