Царева донька

Був цар. Цар над царями. І наказав, хто має сина, то най посилає до нього служити, а хто не має — то най іде сам.

Але один цар не мав синів, лише три доньки, і каже до них

— Ну, я мушу іти на службу. А найстарша обзивається.

— А ви, тату, не йдіть, я за вас піду.

Обстригла собі волосся, зібралася за жовніра, сідає вона на коня і їде. А дорога все йшла через ліс. Батько одягнув ведмежу шкуру, перейшов її, а вона налякалася і вернула назад. А тато дома питає.

— Ну, а що ж то є, ти вже відслужила?

— Та ні,— каже,— перейшов ня у лісі звір, а я дуже налякалася і вернула-м.

Їде середуща. А цар знову пребрався у ведмежу шкуру і йде у ліс. І ця налякалася і також вернулася. Тоді наймолодша стала і каже:

— Що, аби я не поїхала,— то не може бути.

Ну, зібралася вона, взяла шаблю, сіла на коня і їде. А батько у ведмежій шкурі виходить проти неї. Вона вихопила шаблю і замахнулася йому голову відрубати. А він скричав:

— Не рубай, бо то я є твій тато.

— Ну добре, що ти обізвався, бо інакше була би голова злетіла долів з плеч.

Їде вона далі, аж на те місце, де мали зібратися всі царські сини. Вже вони зібралися і заприсягалися, що один за всіх, а всі за одного, і їдуть далі. Коли чують, щось у лісі пищить.

Коли вона, а її вибрали комендантом, стала та й каже до всіх:

— Ходімо перезнати, що то таке.

Пішла вона подивитися. Бачить — гад прожер оленя і не може через роги пролізти і пищить. Тоді той каже:

— Королевичу, розітни гадові пащу. Я на своїх рогах буду тебе носити, куди лише сам захочеш.

Подумала вона собі, розтяла оленеві роги і стоїть. Тоді гад каже:

— Іди до мого батька і про все це скажеш. Він тобі дасть срібного коня. А як не схоче, то вдариш себе оцими трьома прутиками-однолітками.

Ідуть вони, ідуть і приходять під високу скелю. Виповз відти найстарший гад і питає.