Про богатиря Димка та його зятя Андрушка

— Я тебе врятував.

Що вона, бідна, скаже? Мовчить. Ідуть вони удвох у село. Як побачили батько й мати, що вона жива, та так зраділи, тільки дивуються, чого ж циган.

— Що це таке — із змія зробився циган?

Вона почала говорить:

— Мене врятував один красень, на коні був. Він сказав: «Іди!» А цей прийшов потім і говорить, що він мене врятував.

Зібралися люди і судять:

— Ну, як він врятував, то нехай живуть.

А вона не хоче, плаче, доказує, що це не той. І вже були порішили на такий-то день весілля. А баба Андрушкова усе узнала та й каже синові:

— Готуйсь, на неділю підем гулять.

Діждали неділі, баба бере його, веде до того дуба, де була її потаємна яма, вдарила ногами об землю — двері відкрились. Заходять усередину, баба як крикне до коней, так ті коні враз і стали коло баби осідлані. От вона дала Андрушкові три склянки вина і сказала:

— Їдь швидко, бо вони вже за столом.

Тоді він вискочив на білого коня (а ті два збоку вільно йдуть, осідлані) і полетів з кіньми в повітрі, наче птиця.

Долітає до Димкового двору, а там весілля, миру зібралося видимо-невидимо! Та як побачили — хто куди тікать.

Злазить він з коня, іде в хату. В хаті вся компанія за столами. Він заходить і каже:

— Здрастуйте!

І як сказав «здрастуйте», то витяг платочок, що Олена подарувала, і втирається ним. А вона й мати її як побачили, так і закричали:

— Оце наш визволитель! Оце наш зять!

А він почав усім підряд руку подавать — здрастується, доходить до молодого, отого циганчука, що обманув усіх, подав йому руку та й здушив, як оту цигарку, підняв його і викинув із-за столу. А сам сів за стіл поряд з молодою та й промовив:

— Ти моя, Олено, а в мене є мамка і бабка, ідем її приведем.

Вийшли, коні впали перед ним на коліна, вона сіла на гнідого, а він на білого, а чорний вільно їде. Піднялися вони вгору, а там баба стоїть. Впали на коліна — просять, щоб йшла до них. А вона відповідає: