Про вдовиного сина Матусю, що став царем

— Йдіть туди і туди, під тим і тим деревом є дві кринички: з цілющою і живлющою водою. Промий водою з першої криниці свої обрубки, а ти — очі, а з другої криниці напийтеся води.

Знайшли вони у лісі дві криниці. Матуся змочив обрубки — і виросли ноги. Але сил не має, щоб стояти. Той промив очі — прозрів. Понапивалися обидва води і пішли, ніби нічого й не було.

Довго йшли вони. А як дістали коней — поїхали. Приїжджають у державу того царя, що обрубав Матусі ноги. Бачать: пасеться худоба. Матуся придивився: цар пастушить.

Цар, як побачив його, заволав:

— Матусе, ти мій рідний! Матусе!

А він каже:

— Геть з моїх очей, щоб я тебе більше не бачив!

А цар плакати:

— Не виганяй мене! Досить того, що жінка вигнала з дому і пастухом своїм зробила.

— Йди, аби я тебе більше не бачив, бо від сьогодні царство не твоє, а моє. Якщо почую, що ти знаходишся в державі, то жити не будеш. За добро ти заплатив мені злом.

Прийшли друзі до царівни. Знають, що вона дуже сильна і любить за руку вітатися. Як Матуся потис її руку, то на очах царівни сльози виступили.

Вона каже:

— Я зрозуміла відразу, що ти все робив за царя.

Розповів Матуся, як цар відрубав йому ноги й кинув у море. Царівна слухала та з жалю аж заплакала.

І Матуся оженився з нею.

Товариш, що був сліпим, жив разом з ними, а пізніше теж оженився. Матуся дав йому півцарства.

І кінець кінцем, бо курка з яйцем.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!