Поділена нагорода

Діялося це взимку.

Ішов Кожум'яка рано на зорі з відром до Дунаю. Дивиться і бачить: лисиця б'ється на льоду. Ближче, ближче, лисиця в прорубі впіймала велику щуку. Та щука вхопила лисицю за нижню щелепу, лисиця щуку — за верхню, й так моцуються — силами міряються. Кожум'яка прикрався й — чирк! — вхопив лисицю, а з нею і щуку. Взяв, несе і думає: «Понесу чудо до короля Матяша. Він такого не видів ніколи, певно, обдарує ще мене!»

Не довго думав і пішов до царських палат.

«Кажуть, до цього короля легко можна дістатися!» — говорить сам собі.

Та виявилося, що і не так легко.

На перших дверях королівський охоронець зупинив Кожум'яку:

— Куди?

— До короля!

— Для чого?

— Несу подарунок! — і показав лисицю та щуку.

— Добре! Я тебе пущу, та половина нагороди буде моя.

— Най буде й так!

І охоронець пропустив Кожум'яку.

Йде Кожум'яка далі. Дійшов до других дверей. А тут знову:

— Куди?

— До короля!

— Для чого?

— Несу дарунок королеві! — і показав лисицю та щуку.

— Добре! Я тебе пропущу, та половину нагороди заділиш мені.

— Най буде й так.