— Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас був би, не забували б ми і про вбогих людей: і самі їли, і людей наділяли б.
То дід-батько й каже:
— Добре, синку, — так і буде. Гляди ж тільки правди не забувай!
Оженив і цього сина та й пішов собі по світах.
А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки про те й думає, як би йому тих червінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того й не нагадуй — дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за нього наймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п'є та порядок дає. Найменший так собі живе: коли що дома є, то й з людьми поділиться.
Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається — подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже:
— Якби ваша ласка подати мені милостині!
А той каже:
— Ге, не який старий! Схочеш, то заробиш, — я сам недавно на ноги зіп'явся.
А в нього добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, товару повні обори, комори добра повні, гроші... А милостині не дав!
Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на ту господу та на те добро — і все добро запалало.
Пішов він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже:
— Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з'їсти.
— Шкода,— каже,— я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!
Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся — так і охопило той млин полум'ям.
Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.
— Дайте,— каже,— хоч шматочок хліба!
То той чоловік:
— Ідіть,— каже,— дідусю, в хату, — там вас нагодують і з собою дадуть.
Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Названий батько» автора Народна творчість на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 2. Приємного читання.