Піп-ворожка

А другий і собі:

— І я ж піду.

І пішли. А піп знов богу молиться.

— Господи,— каже,— уже й другий пройшов.

Злодії відти; сумують, прийшовши додому: «Знає піп та й знає». На третій день увечері збираються тії два знов до попа під вікно. А третій і собі:

— І я піду.

Прийшли. А у попа уже й душі нема: звісно, три дні пройшли,— завтра смерть, аж плаче.

— Господи,— каже,— що мені робить! Уже всі три пройшли!

А злодії під вікном:

— Біда,— кажуть,— знає піп; бач, каже: «Усі три прийшли». Ходімо лучче до нього та будем просить, чи не помилує.

Уходять до попа та йому в ноги: «Так і так,— кажуть,— угадали ви, ми винуваті; милуйте й жалуйте,— уже тепер до віку й до суду не будем!» Піп той і себе не тямить од радощів, що так прийшлось, звісно,— треба було помирать. От і каже їм:

— Добре ж, на сей раз прощаю вам, не виявлю; тільки кажіть, де вещі тії, та щоб цілі вони всі були.

Злодії і сказали йому: там і там. От він до царя.

— Отам і там,— говорить,— вещі, а злодіїв не можна виворожить.

А царю бог з ними, із злодіями, аби речі! Послав, познаходили там, де піп сказав, передивились — усі. От цар дав велике награждєніє попу і одпустив додому.

Оце ж піп і розбагатів уже, годі б уже й ворожить; так од людей одбою нема, так і пливуть: поворожіть та й поворожіть. Звісно, пішла чутка, що цареві речі виворожив. А йому як і ворожить, коли не знає нічогісінько? Посилає він по церковного старосту.

— Оце я розживсь трохи, — каже. — Спасибі тобі! Та нарай ще, що тепер мені робить: лізуть та й лізуть люди, щоб ворожив, а я не вмію.

— А ви от як ізробіть, батюшко,— каже староста.— У вас хати ветхії, нічого не стоящі, от ви й стройте скорій собі новий дім, а як построїте, то й перебирайтесь скорій, а старий запаліть, та як буде горіть, то ви бігайте кругом нього та й кричіть: «Лихо моє, пропав мій хліб, згоріла тая книга, що я по їй ворожив!»

От він так і зробив: нові будинки поставив, вибравсь туди зовсім та ніччю старі й запалив. Збіглись люди на пожар, будинки горять, а піп бігає кругом та знай репетує:

— Пропав мій хліб тепер, згоріла моя книга, що я ворожив! То оце як прийдуть уже до нього люди, щоб виворожив що, то він і одказує: