Кобиляча голова

Був собі дід та баба. У діда була дочка і в баби дочка; обидві вже були дівки. Дідової дочки баба не любила. Усе, було, лає її, сердешну, та знущається над нею, та ще, було, й діда підцьковує, щоб згриз голову своїй дочці. Оце, було, підуть обидві дівки на досвітки; бабина ж дочка усе тільки жирує з хлопцями, поки ті й мички попалять, і пряжу порвуть, а дідова дочка усе робить — пряде там або що інше, а вже ні часиночки не згуляє. Оце ж уранці йдуть додому; дійдуть до перелазу, то бабина дочка й каже дідовій:

— Дай я тобі, сестричко, починки подержу, поки ти перелізеш!

Та візьме та й оддасть їй починки, а вона мерщій вскочить у хату до матері:

— Дивись,— каже,— мамо, скільки я напряла; а та, сяка-така, усе тільки з хлопцями жирувала.

А матері того й треба — напуститься зараз на ту сердешную: «Ти сяка й така, ти й ледащо, ти й робити не вмієш.»

А вона, бідна, вже тільки плаче.

Що дальше — баба все гірше й гірше ненавидить свою пасербицю. Раз і каже дідові:

— Одведи-таки та й одведи свою дочку в ліс: нехай її там звіряки з'їдять. Вона, ледащо, не хоче нічого робити,— нехай пропада.

Дід довго одказувався: жаль було йому дочки,— та що ти зробиш з бабою?.. Вона й його добре держала в руках, і він її боявся, як той ладану.

— Збирайся ж, дочко, та й ходім,— каже дід.

А баба така вже рада, мов її на вилах підсадило: мотається так проворно по хаті та лагодить харчі.

— Оце ж тобі, дочко, й борошенця нав'язала: в одному вузлику пшеничне — галушечку або що коли звариш, а оце пшінця на кулешик і сало.

Забрала вона ті харчі, заплакала та й пішла з батьком. Йшли-йшли, дійшли до лісу; дивляться — доріжка. Батько й каже:

— Ходімо ж оцією доріжкою. Куди вона нас приведе, там тобі й жити.

Пішли. Далеко вже одійшли од краю, а ліс густий-густий, такий, що й не проглянеш; коли це дивляться — лощинка, а там пасіка й землянка.

Увійшли вони в землянку.

— Добрий день!

А дід встає з печі та:

— Здорові, люди добрі!

Ото розпиталися там, що за люди і чого сюди забилися. Отак і так, розказують. І просить батько того діда, щоб прийняв його дочку.