— Ну,— каже цар,— справді ти нещасний; їдь з мого царства, мені таких не треба.
Дав йому зброю козацьку, одежу, він і поїхав
Їде він день, їде й другий — нема ні йому, ні коневі їсти. Їде третій день, бачить — стіг сіна стоїть.
— Це,— каже,— хоч не мені, так коневі буде.
Став до стога під'їздить, він і зайнявся. Плаче Данило, тільки чує, щось кричить зі стогу:
— Рятуй мене, бо згорю.
— Як же я тебе,— каже,— рятуватиму, як я і сам не приступлюся.
— А ти,— каже,— подай свою зброю, я ухоплюся, а ти й витягнеш.
Подав він туди зброю і витяг таку здоровенну гадюку. «Таке»,— думає.
А вона йому й каже:
— Коли ти мене витяг, то відправ і додому.
— Як же я тебе відправлю?
— Бери мене,— каже,— на коня, та куди я буду голову хилити, туди верни.
От хилить вона голову, а він повертає. Їхали-їхали і приїхали до такого дворища, що й любо подивитися. Злізла змія і каже:
— Перестій же ти тут, а я до тебе скоро вийду.
Сказала і полізла під ворота. Стояв він, стояв, ждав, ждав, плаче, а тут і вона виходить такою вбраною, красивою баринею, одчиняє ворота:
— Веди,— каже,— коня та закусиш і спочинеш.
Пішли в двір, а посеред двору дві кринички; набрала вона з однієї стаканчик води, поставила, сипнула жменю вівса.
— Став,— каже,— коня!
«Таке,— думає,— три дні ми не їли, не пили, а вона, як на сміх, жменю вівса дала».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нещасний Данило» автора Народна творчість на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 2. Приємного читання.