— Отже, може, й не з'їсть! А ти ж хто така?
— Я була одна дочка в батька й матері, та мене змій украв; а шестеро братів пішло визволяти та й загинуло.
— Де ж вони? — питається Котигорошко.
— Закинув змій до темниці, та не знаю, чи ще живі, чи, може, й на попілець потрухли.
— Отже, може, я тебе визволю,— каже Котигорошко.
— Де тобі визволити? Шестеро не визволило, а то б ти сам: — каже Оленка.
— Дарма! — відказує Котигорошко. Та й сів на вікні, дожидається.
Коли це летить змій. Прилетів та тільки в хату — зараз.
— Ге,— каже,— людський дух пахне!
— Де б то не пах,— одказує Котигорошко,— коли я прийшов.
— Агов, хлопче,— а чого тобі тут треба? Биться чи мириться?
— Де то вже мириться,— биться! — каже Котигорошко.
— Ходім же на залізний тік!
— Ходім! Прийшли. Змій і каже.
— Бий ти!
— Ні,— каже Котигорошко,— бий ти попереду!
От змій як ударив його, так по кісточки і ввігнав у залізний тік. Вирвав ноги Котигорошко, як замахнув булавою, як ударив змія,— ввігнав його в залізний тік по коліна. Вирвався змій, ударив Котигорошка,— і того по коліна ввігнав. Ударив Котигорошко вдруге, по пояс змія загнав у тік, ударив утретє,— зовсім убив.
Пішов тоді в льохи-темниці глибокі, одімкнув своїх братів, а вони тільки-тільки що живі. Забрав тоді їх, забрав сестру Оденку і все золото та срібло, що було в змія, та й пішов додому.
От ідуть, а він їм і не признається, що він їх брат. Перейшли там скільки дороги, сіли під дубком спочивати. А Котигорошко притомився після того бою та й заснув дуже. А ті шестеро братів і радяться.
— Будуть з нас люде сміятися, що ми шестеро змія не подужали, а він сам побив. Та й добро змієве він собі все забере.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Котигорошок» автора Народна творчість на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 3. Приємного читання.