— На тобі, донечко, мичечку: спрядеш — спрядеш, а не спрядеш, то й так принесеш.
Погнала та бичка пасти та й мичку закинула, а ввечері приганяє бичка та й каже:
— Голова в мене, мамо, так боліла, що й не зведеш.
— Ну, дарма, доню, ляж та відпочинь!
От діждали вони неділі. Баба свою дочку причепурила і веде до церкви, а на дідову гримас:
— Топи, ледащо, нетіпахо! Щоб ти й витопила, і обідати наварила, і прибрала, ще з цього полотна й сорочку пошила, поки ми вернемося з церкви. Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!
От пішла баба з дочкою до церкви, а дівчина швиденько витопила, обідати наварила, в хаті поприбирала, тоді побігла на леваду до верби та й каже:
— Вербо яра, відчинись! Ганна-панна йде.
Верба й відчинилась, а відтіля панни так і вилинули.
— Панно наша люба, панно наша мила, що скажеш робити?
— Треба з цього полотна, поки з церкви вийдуть, сорочку пошити... Та ще й дайте мені вбратися, хочу до церкви поїхати.
Ті зараз кинулись, убрали її гарно-гарно, а на ніжки маленькі золоті черевички вбули. Тут і коні під'їхали, сіла вона та й поїхала до церкви.
Як увійшла вона в церкву, так церкву й осіяла. Люди аж не отямляться з дива: «Чи воно князівна, чи королівна? Ще такої не бачили». А на той час князенко в церкві був. Як угледів, то й очей уже не відведе від неї... Відправа кінчається, вона перша з церкви вийшла, сіла, поїхала. Під'їхала до верби, верба відчинилася, вона поскидала все з себе, знову наділа своє рам'я, пошиту сорочку взяла... Коні в вербу в'їхали, зачинилася верба, а дівчина пішла в хату, сіла та й виглядає бабу з церкви.
Коли приходять.
— А що, наварила?
— Наварила.
— А сорочку пошила?
— Та й сорочка пошита.
Подивилась баба, нічого не сказала, тільки плечима здвигнула.
— Давай обідати!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золотий черевичок» автора Народна творчість на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 2. Приємного читання.