Казка про Пливунчика

Невелика хатина, у якій жив вугляр, находилася серед лісу.

Одного разу зайшов у той ліс цар на полювання. Цілий день ходив по лісу і нічого не вполював. Вертатись додому було далеко, то і попросився до того вугляра на ніч.

— Хатина наша, як бачите, дуже маленька. Та й жінка моя цієї ночі, май же, буде родити. Де ви тут ляжете, щоб переночувати,— не знаю,— звернувся вугляр до царя.

— Я переночую хоч і на горищі,— відповів цар.

— Ну, що ж! Нехай буде, як ви бажаєте,— погодився вугляр.

Вийшов цар на горище і ліг, щоб відпочинути. Та сон його не брав. Лежить він собі та й думає, як би тут ніч перебути.

Через якийсь час дивиться цар крізь щілину і бачить, що у хаті світло. Біля стола стоять якісь баби. У кожної баби у руках горить свічка. Стоять ці баби навколо стола і ведуть мову про те, яку долю буде мати оця дитина, що тепер народилася у вугляревої жінки.

Одна баба віщувала цій дитині добре життя. Інша баба віщувала, що ця дитина у житті буде бідувати. Третя баба говорила, що ця дитина много біди переживе, а після того буде мати добре життя.

— Цей хлопець, що тепер народився,— говорила інша баба,— візьме собі за жінку ту дівчинку, яка родилася цієї ночі у жінки того царя, що зараз спить тут на горищі.

Коли цар почув ці слова, то дуже розсердився і почав думати над тим, як би цього хлопця, що тепер народився у вугляревої жінки, погубити. Щоб він не женився на царській дочці. Бо це ж велика ганьба, щоби дочка царя вийшла заміж за вугляревого сина.

Вранці цар зійшов із горища, подякував за нічліг та й вернувся додому.

Приходить цар у свою палату і чує — жінка його цієї ночі родила дівчинку. Тепер цар розповів своїй жінці, як він ночував у вугляра на горищі, і що вуглярева жінка тої ночі родила хлопчика, і коли цей хлопчик виросте, то візьме собі за жінку їхню дочку, яка теж цієї ночі народилася.

Послухала цариця ці слова та й каже:

— Я цьому не рада і не хочу, щоби моя дитина — царська донька — виходила заміж за вугляревого сина.

І домовились тепер цар і його жінка, що цього хлопчика, тобто вугляревого сина, треба погубити. Тоді цар послав свого слугу, щоб пішов до того вугляра, забрав від нього того новородженого сина і втопив у річці.

Пішов царський слуга до того вугляра, силою забрав від нього дитину і пішов у ліс. Там поклав дитину у кошик, засмолив цей кошик смерековою смолою, потім кошик з дитиною пустив у воду.

І поплив тепер маленький синок вугляра долі водою. Та плив він не довго. Скоро кошик доплив до того місця, де на березі річки жив один рибалка. І цей рибалка якраз тоді ловив рибу і побачив, що якийсь кошик пливе долі водою. Побіг за кошиком і виніс на берег, відчинив і очам своїм не вірить — у кошику маленька дитина. Дивиться далі — а це хлопчик.

У рибалки дітей не було, і він цій дитині дуже зрадів. Поніс до хати та й каже жінці:

— Я найшов маленького хлопчика, що плив у кошику долі річкою. Ми його назвемо Пливунчиком. Доглянемо його, і на старість буде нам від нього поміч.

Жінка рибалки дуже зраділа і доглядала дитину, як рідна мати. Та рік за роком швидко минали. Малий Пливунчик виріс у здорового і красивого парубка. Йому тепер вже було 19 років.