Казка про чарівну пташку

Ґазда виліз на піч, а на комині — дукати. Що це може бути?

Діти вже не голодні, бігають за пташкою. Пташка втікає, вицвірінькує файно — всім весело. Спостеріг: де пташка сяде, там є дукати. Через кілька днів знов поїхав до міста й накупив дітям і вбратися, і взутися.

Зустрів його багатий брат і питає:

— Скажи, чи не від моєї муки тобі так поталанило, що ти багатіти став?

— Ей, говори, брате! Пішов я по дрова та й пурхнула мені на плече золотокрила пташка. Тепер, де вона не сяде, там є золоті дукати.

Брат, коли це вчув, то каже:

— Я тобі дам мішок пшениці, але віддай мені пташку

— Ні, брате, хіба тільки позичу.

— Позич.

Узяв багач пташку, приніс додому й говорить жінці:

— Заріж зараз оцю пташку й засмаж мені.

Жінка головку скрутила, обскубала пташку, випотрошила та й смажить у ринці. А хлопчики бідного брата дуже плакали за пташкою і прибігли до стрия просити, аби віддав. Прибігли, поставали коло пічки, де смажилася пташка. А серце вискочило з ринки та й упало одному хлопчикові на груди. Він був голодний та й серце з'їв. Каже хлопчик:

— Стрийно, віддайте нам пташку!

А вона показала на ринку й говорить:

— Ось де ваша пташка! Ми зараз її будемо їсти.

Діти, плачучи, побігли додому, сказали татові, мамі, сестрам — вже плачуть усі. Каже жінка:

— Видиш, який ти для свого брата добрий: дав добро з хати. Тепер будемо бідувати.

— Що сталося, жінко, того не вернути. Видно, таке наше щастя.

Лягли спати, вранці встають, а в одного хлопчика на подушці повно золотих дукатів.

— А це що є?