Дванадцять дівок

Ідуть дивитися маєток. Цар показує коні, корови, бики, вівці, словом, усе, що має.

— Пресвітлий цар многим багатіший, як мій няньо. Вернулися у палату, а там стіл уже накритий, повно їсти, пити.

А за столом сидять дванадцять дівок-красунь... Глипають крадькома на леґіня, і дуже їм любиться. Всі йшли би за нього.

Айбо отець лиш так приймає зятя, якщо відгадає, котра з сестер наймолодша. А відгадати тяжко, бо всі дівки однакові: зростом, красою, подобою. Не можна дізнатися, котра старша, а котра молодша.

Дівки позирають на хлопця і шкодують його.

«Коби хоч одна з нас віддалася за нього... Такий смілий, красний хлопець, а пропаде ні за що ні про що...»

Коли гостилися, цар сказав:

— Ну, леґіню, ти прийшов сватати мою дівку. Добре. Я не проти. Я згоден за тебе дати хоч котру доньку, айбо якщо відгадаєш, котра наймолодша. А якщо не вгадаєш... видиш? — і показав йому пальцем на стріху.— Там є двадцять дев'ять голів, і твоя буде тридцята!

І пішли спати. Хлопцеві виділили парадну кімнату. Але він не спить. Сон його не бере. Журиться, що буде завтра. Якщо не відгадає, пропала голова. Тікати? Куди і як? Довкола стража стереже кожну дірку, не лиш двері і вікна...

Так хлопець опустив голову і журиться. Раз чує — у вікно б'ється бджола і жужжить. Глянув на вікно, а далі знов забувся, задумався. А бджола все сильніше і сильніше жужжить і б'ється у скло.

Відчинив вікно, і бджола залетіла в кімнату. Літає, літає довкола нього. А далі перестала літати, пропала. Видить хлопець — перед ним стоїть прекрасна дівчина.

— Я хочу тобі допомогти, порадити. Вранці няньо построїть нас в ряд, як вояків, приведе тебе і скаже. «Ну, відгадай, котра наймолодша...»

Я буду в середині між сестрами, і добре дивися: буду пускати з носа червоні точки. З одної ямки носа будуть перелітати в другу. Ти чинися, що нічого не видиш, бо нянько буде за тобою слідкувати. І якщо лиш одним рухом покажеш, що тобі щось звісно,— загинеш. Ходи біля нас горі-долі і чинися, що не видиш червоні точки. Ходи досить довго, а потім стань сперед нянька і скажи:

«Пресвітлий .царю, я не годен узнати, котра наймолодша, але так думаю, що оця,— і покажеш на мене...»

Дівка знов перекинулася бджолою і полетіла. А хлопець вже заспокоївся і заснув.

Вранці його пробудили і привели в царську кімнату, де дванадцять дівок стояли в ряді, як вояки.

— Ну, леґіню, тепер держися! Дивися добре, бо голова не твоя!

Хлопець приступив до дівок ближче і дивиться. Ходить біля них горі-долі і дивиться, аж його очі почали боліти. Вдивляється у дівок, не може спізнати. Раз лиш втямив, що одній дівці червоні точки з носа виходять, з одної ямки в другу. Чиниться, що точки не видить, але на дівку добре попризирався, аби її запам'ятав... Ходить, ходить горі-долі рядом. Потім повернувся до царя і каже:

— Пресвітлий царю, тяжко вгадати, бо всі ваші доньки однакові, але здається мені, що наймолодша — ця!

— Ну, дивися добре, аби ти не обманувся...