Вечірник, Полуночник і Світанок

Жили колись давно чоловік і жінка. І народився у них перший син, якому батьки дали ім'я Вечірник (бо саме ввечері родила його мати). Минув рік, і однієї полуночі порадувала жінка чоловіка другим сином — Полуночником. А потім, через рік, народився й третій син — Світанок.

Пішли сини у світ. Перший син приходив завжди до батьків увечері, другий — у полуніч, а самий менший, що Світанком звався,— на світанку.

А саме в тому царстві-государстві пропала раптом в царя дочка. Що вже не шукали її всі придворні й слуги — та даремно: не найшли ніде й сліду. Тут міністри і порадили цареві попитати про царівну хлопців — Вечірника, Полуночника й Світанку, що кожен день ходять по світу.

Прийшли царські слуги до господаря, принесли дарунки, питають:

— Де ваші сини?

— Сини мої в дорозі,— каже батько.— Але ви почекайте. Скоро вже Вечірник прийде, ви його і попитаєте.

Прийшов Вечірник. Розпитали його царські слуги про цареву дочку.

— Ні, не бачив і не чув ніде я про царівну,— одказав Вечірник.

— Попитайте Полуночника іще,— каже царським слугам батько.

Стали царські слуги чекать Полуночника. Не забарився і той прийти.

— Ні, не стрічав ніде царевої дочки,— одказав Полуночник.

— Що ж, попитайте ще Світанку,— знову каже батько царським слугам.

Стали ті чекати третього сина. Незабаром прийшов і Світанок. Та і він не знав нічого про цареву дочку.

Аж тепер Вечірник, Полуночник і Світанок дізналися, що вони брати. Порадилися і вирішили всі троє іти в світ шукати царську дочку.

Як вирішили, так і зробили. Попрощалися сини з батьками, вирушили гуртом у світ.

Йшли полями, йшли лісами. Та все марно. Вже хотіли й вертатися, та ось найменший брат Світанок запримітив гору, а в ній діру. І вона, ця діра, в саме підземелля.

Зсукали брати шнура, та ні Вечірник, ні Полуночник не захотіли опускаться в провалля.

— Опускайся, брате, ти,— мовили старші брати Світанкові.— А ми тут посторожуємо, почекаємо.

Схопив хлопець за край шнура, поліз у підземелля. Ліз, ліз і враз побачив унизу галявину, а на ній — хатку, що стояла посередині галявини. Зайшов Світанок у хату: дід з бабою саме вечеряли.

Узяв хлопець ложку, став і собі їсти з ними.