ОСЕЛ I ЛЕВ

- Про мене,- каже Лев,- нехай i так буде.

Зв'язалися оба хвостами докупи та й пiшли. Вийшли на горбик над полянку, що на нiй пасся Осел. Лев зупинився, зазирає та й шепоче до Вовка:

- Ось вiн! Ось вiн! Подивися! Обертається Вовк, зазирає та й як не крикне:

- Дурний Леве, таж се Ослисько!- А Левовi причулося, що то новий цар уже близько, як не злякається та в ноги! Через пеньки, через ярки що було духу! Дер, дер, далi втомився, став та й озирнувся.

- А що. Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тiльки язик вивiсив. Як був прив'язаний до левиного хвоста, так i волiкся за ним усю дорогу i давно вже й духа спустив.

- А видиш,- каже до нього Лев,- ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його близько, то з самого страху помер

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!