Розділ «ПОДОРОЖ АЛІСИ Фантастична повість»

— Звідкіля нам знати? — відповів мені запитанням смугастий, як тигр, з білими вусами житель планети Ікес. — А якщо він каже правду? Якщо риби невидимі і їх не можна піймати? Як ми перевіримо, що він говорить неправду?

— Слушно, — підтримав його вухань. — Навіщо йому летіти з іншої планети і везти порожній акваріум?

— Щоб кожен день продавати його знову, — відповів я.

Але ніхто мене не слухав.

Довелося заплатити сумному карликові за десять рідкісних риб. Карлик, певно, не чекав, що я так швидко здамся, і був розчулений, Дякував і обіцяв, якщо спіймає невидиму рибу, неодмінно принесе її мені. А коли ми вже збиралися йти, він сказав:

— Дівчинко, дозволь, я зроблю тобі маленький подарунок.

— Будь ласка, — відповіла Аліса. — Я буду дуже рада.

— Візьми.

Карлик порився в кишені і витяг звідти порожню руку. Згорнув долоню човником, так ніби в ній щось було, і простяг Алісі.

— Це, — сказав він, — шапка-невидимка. Бери, не соромся. Я люблю робити хорошим людям безцінні подарунки. Тільки обережно. Шапка зіткана з такої тонкої тканини, що вона нічого не важить і її не можна відчути.

Аліса подякувала шахраєві, вдала, що ховає подарунок у сумку, і ми пішли далі.

Раптом під ноги нам кинулася незрозуміла істота. Вона здавалася пухнастою кулькою на паличках і діставала до колін. Дивного кольору була ця істота — яскраво-червона в білу цяточку, як мухомор.

— Держи її, тату! — гукнула Аліса. — Вона втекла від когось.

— І не подумаю, — відповів я, кладучи в кишеню спорожнілий гаманець. — Може, це не тварина, а колекціонер, який шукає збіглого звіра. Я його спіймаю, а він викличе поліцію за те, що я його образив, не здогадавшись, який він розумний.

Аж тут ми побачили, як навздогін за червоною кулькою поспішає товста двоголова змія в блискучому мінливому скафандрі.

— Допоможіть, — кричала вона. — Індикатор утік!

Червона кулька намагалася сховатись за моїми ногами, але змія простягла одну із ста тонких ніжок, що теліпалися в неї з боків, і підхопила втікача. Він ураз змінив колір із червоного на жовтий і підібрав прямі ніжки.

— Даруйте, — звернувся я до товстої змії, — що це за тварина?

— Нічого цікавого, — відповіла змія. — Таких у нас на планеті багато. Ми їх називаємо індикаторами. Вони не вміють говорити, зате міняють колір залежно від настрою. І бувають дуже інтересні кольори. У вас немає грудочки цукру?

— Ні, — сказав я.