TextBook Корабель нахилився, беручи курс до галявини, й невдовзі наш ворог перетворився на мурашечку, і я помітив, як він заквапився назад до свого корабля.
— Тепер, — мовив Полосков, — у нас є час у запасі. Поки вони повернуться на свій корабель, задраять люки і заведуть двигуни, мине півгодини. І за ці півгодини ми повинні знайти Другого капітана. Це важке завдання.
— Навіть здорово, — збадьорилась Аліса, — що вони вирішили нас піймати. Принаймні ми знаємо, що на галявині їх нема.
Кругла галявина була вже під нами. Полосков обережно посадив “Пегас” точно посередині її. Поки ми спускалися, я помітив безліч яскравих блискіток, неначе довкола галявини іскрився іній. А коли ми знизилися, я збагнув, що то не іній, а осколки розбитих дзеркал. Ми не помилилися — вороги встигли винищити всі квіти.
“Пегас” знизився на траву, випустив амортизатори, й Аліса першою відстібнула ремінь. Їй не терпілося вибігти на галявину. Цієї миті “Пегас” здригнувся, його хитнуло, Аліса покотилася до стінки. Зелений закричав знизу:
— Куди ми летимо?
Потім був удар, ще удар, тріск амортизаторів — наш корабель падав у якусь безодню. Я хотів відстібнути ремінь, щоб знайти Алісу й допомогти їй, та ще один, останній удар, оглушив мене, і, коли я отямився, наш корабель стояв, накренившись, у темряві. І було дуже тихо.
— Алісо, — спитав я, мерщій відстібуючи ремені і плутаючись у застібках. — Алісо, як ти?
— Нормально, — спокійно відповіла Аліса. — Трішки забилась.
Голос Зеленого долинув до нас здалеку.
— Ох, — простогнав Зелений. — Куди ти нас посадив, Полосков? Тепер ми ніколи звідси не виберемося.
— Ти живий-здоровий? — спитав Полосков.
— Здоровий, — сказав Зелений. — А все-таки, куди ми потрапили? З гори впали?
— Гірше, — відповів Полосков і ввімкнув аварійне освітлення містка. Шкали приладів на пульті засвітилися, наче зоряне небо. — Ми провалилися крізь землю.
І тут я збагнув, що в усьому винен я сам. Я мусив попередити Полоскова, сказати йому про те, що ми бачили в дзеркалі квітки.
— Голову мені відірвати мало! — мовив я спересердя. — Адже в дзеркалі чотири роки тому на місці галявинки була бетонна плита!
— Слушно, — згодилась Аліса.
Вона знайшла мене в напівтемряві, підлізла по нахиленій підлозі й узяла за руку.
— Звичайно, там була плита, — пригадала Аліса. — І ми забули сказати про неї Полоскову.
— Яка плита? — спитав Полосков.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дівчинка з Землі» автора Булічов Кір на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОДОРОЖ АЛІСИ Фантастична повість“ на сторінці 105. Приємного читання.