Врешті працю було завершено. Я старанно переписав вірша, ще й підписавсь по–німецькому «Paraska Mychaylivna». В хід знову пішла картоплина, конверт був старанно заклеєний, але мені цього здалось мало, я ще намалював серце, пробите стрілою.
— Здорово! — похвалив Ванько. І, поморщивши лоба, додав: — А тепер підпиши: «Жду отвєта, как соловєй лєта».
Було дописано й це.
— А може, він уже знає німецьку мову? — допитувавсь по дорозі обережний Ванько.
— Звідки йому знати? Він же кінчив усього чотири класи.
Домовились, щоб даремно не ризикувати, дременути одразу ж, як тільки Іван розпечатає конверт.
Івана застали посеред клубу: розставляв саме лави перед кіносеансом.
— О, хлопці! — зрадів він. — Ану, поможіть!
— Нам ніколи. Ми тобі листа принесли.
— Якого листа?
— Од Параски Михайлівни.
Зачувши про Параску Михайлівну, Іван став ще рудіший. А коли узяв з моїх рук конверт та побачив серце, пробите стрілою, та прочитав, що Параска Михайлівна жде «отвєта, как соловєй лєта», то й зовсім загорівся. І ми, щоб не опинитися посеред пожежі, дременули з клубу.
— Хлопці! Гей, хлопці! — Іван стоїть уже на ганку, відчайдушно махає рукою. — Записку поможіть прочитати! У більярд дам пограти!
— Хай когось дурнішого кличе, — бубонить зловтішно Ванько. — А здорово ми з тобою придумали!
Я вважав, що здорово, особливо, коли Іван розшукає когось грамотнішого од себе та ознайомиться з тим, що написано в листі. Звідки ж я міг знати, що в нього таки справді не вистачало клепки у голові. Що він, так і не знайшовши серед дорослих відвідувачів клубу знавця німецької мови, дочекався Параски Михайлівни і вручив їй записку. Та якби тільки записку, а то й конверт із написом і серцем, пробитим стрілою.
Параска Михайлівна не стала читати послання. Вона тільки спитала Івана, що аж плавивсь од щастя, хто приносив листа, і подалась одразу з клубу.
Після того випадку я остаточно охолонув до німецької мови.
У восьмому ж класі викладала цей предмет Клара Карлівна. Вона й зовні була типова німкеня: світлошкіра, світловолоса, з рідкими білими віями над холодними світлими очима. Розмовляла виключно німецькою мовою і тільки зрідка давала пояснення російською. Я часто не розумів і перепитував Кононенка.
Кононенко коли перекладав, а коли верз якусь нісенітницю. Я, звісно, сердивсь, а Клара Карлівна, помітивши наше перешіптування, стукала довгим сухим пальцем по столу, строго приказуючи:
— Но! Но!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «На коні й під конем» автора Дімаров Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ.“ на сторінці 34. Приємного читання.