Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША. ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК.»

Спершу подумав, що їх, мабуть, загубила мама; але мені так хотілося вкинути ті гроші до карнавки, що я одразу відігнав цю думку. Гроші взялися звідкіля завгодно, хай навіть звалилися з неба чи випали з віника, тільки не з маминих рук.

Цього разу я не залишив карнавку під припічком: здавалося, що вона не досить надійно захована. Довго носився по хаті і нарешті зарив у бодню з борошном. Та не встиг вийти з хати, як пригадав, що мама ж збиралася пекти хліб, і вскочив назад, як на пожежу. Поспішно вирив обсипаний борошном глечик, заліз під ліжко і поставив у найтемніший куток.

Потім, протягом дня, я раз по раз навідувався до карнавки, щоб переконатися, що вона стоїть на місці. Чомусь було жаль відразу взяти гроші і нести до крамниці. І як мені не хотілося пугача, все ж я вирішив ще трохи потримати гроші в карнавці.

Увечері прийшла мама. Забившись у куток, я насторожено пильнував, як вона перекладала зошити й книжки, шукаючи чогось на столі.

— Хто сьогодні замітав? В мені все похололо.

— Ти нічого не знаходив?

Коли б це було раніше, я відразу подав би гроші. Але зараз вони лежали у карнавці, а в крамниці чекав на мене пугач. До того ж мама не питала прямо про три карбованці, отже, вона шукала щось інше.

— Ну, чого ж ти мовчиш?

— Н–ні… нічого…

Мама якось дивно подивилася на мене, але не сказала ні слова. Вона трохи постояла біля столу, про щось думаючи, і обличчя у неї було сумне та втомлене.

— Я сьогодні загубила три карбованці, — врешті сказала вона. — Вони мені були потрібні на ліки… А тепер доведеться бути без ліків.

Я затято мовчав. Дуже жалів маму, та признатися в брехні було понад мої сили. Тим більше, що вона ж не запитала відразу про гроші.

Настала ніч. Мама сиділа біля столу, перевіряючи зошити. Лампа була затулена газетою, щоб світло не падало на нас, і освітлювала мамине обличчя. Може, вперше за своє недовге життя, розтрусний історією з отією троячкою, я пильно дивився на маму. З обличчя її не сходив втомлений вираз, і воно було таке ж запечалене, як і в розмові зі мною.

Раптом пригадав її слова про хворобу, про те, що оті три карбованці призначалися мамі на ліки, і пекучий жаль здавив моє серце. Хотілося, дуже хотілося зірватися з ліжка, підбігти до мами і припасти до її ласкавих рук. Та між нею і мною була тепер карнавка, де лежали три карбованці.

Пізно вночі, коли мама вже спала, я тихенько заліз під ліжко, дістав з глечика три карбованці і поклав на стіл, під одну з книжок.

А вранці з похмурою насолодою четвертував на городі карнавку. Сидів і товк на борошно черепки, хоча й знав, що Микола лупцюватиме мене за неповернений глечик.

ПОМСТА

Був у нашому селі скляр.

Невисокий, худий, з маленьким, зібраним у кулачок обличчям, ходив він довгими сільськими вулицями, вставляючи шибки. Роботи ніколи не бракувало, бо славився він умінням так вставити шибку, такою замазкою прикріпити її, що вже і рама потрухлявіє від негоди та часу, а скло тримається, як припаяне.

Жив скляр у невеликій кособокій хатині, без сім'ї, без родичів, старим парубком, понурим та непривітним. Розповідали, що висватав він колись найкрасивішу дівчину на селі, поставив для неї простору хату з веселими вікнами, та її вже пізніше, в роки громадянської війни, жорстоко поглумившись, забили бандити.