Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— А де ж він тоді?

— Мабуть, пішов кудись у тінь. Бачиш, яка спека. Леся перестала плакати.

«Я собі купалась, а він, біднесенький, сидів тут, як на гарячій плиті. Яка я погана, нехороша!»

— Павли-и-ику-у!

— Павли-ку-у-у!

— Па-а-вли-и-и…

Дівчата зовсім захекались. Вони оббігали весь берег, і все марно.

Невже він пішов у містечко?!

Ось тут. уже починаються рибальські хатини, а там вулиця — і все.

І враз із бур'янів, що густо росли попід парканом однієї з крайніх хатинок, долинув ледь чутний голос:

— Ого-го-го!

Леся перша кинулась туди. Дряпаючії ноги, влетіла в самісіньку гущину й зупинилась розгублено.

— Я тут! — голос чувся десь зовсім поряд, та Леся нічого не бачила.

— Тут я!

— Де? — Леся схилилася і одразу ж одсахнулася. Біля її ніг між двох запорошених лопухів просто з-під землі стирчала Павликова голова. Це було так неправдоподібно й несподівано, що Леся заціпеніла й не могла ворухнутися. Нарешті опам'яталася і розсунула бур'яни. Павлик по шию стояв у ямі.

— Як ти сюди попав?

Павлик насупив брови й нічого не відповів. Леся подала йому руку, але сама не змогла його витягти. І тільки коли прибігли дівчата, всі разом вони визволили Павлика з ями.

І хоча Леся була дуже рада, що Павлик знайшовся, при дівчатах зразу накинулась на нього:

— Як тобі не соромно! Безсовісний! Ми вже думали, що ти втонув! Відповідай потім за такого… такого безсовісного! Більше ніколи в житті нікуди з тобою не піду. Ніколи!

Павлик винувато мовчав.