Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— А що ж тоді робити? — уже роздратовано спитала Леся.

— Ти будуй, якщо хочеш, — винувато сказав Павлик. — А я просто дивитимусь.

Але самій Лесі будувати не хотілось.

Кілька хвилин вони мовчали.

Павлик засунув руку за пазуху і обережно, ніби щось живе, витяг маленьке синє ведмежа з ніжної пухнастої синелі. Очі і ніс у нього були зроблені з малесеньких намистинок, і мордочка страшенно симпатична й кумедна. У піднятій вгору лапі — жовта шовкова нитка, на кінці якої прив'язано якусь круглу гумову мисочку.

В Лесі загорілися очі.

— Що це?

— Гришка.

— Чому — Гришка?

— Звуть так.

— А звідки він у тебе?

— Дядя один подарував. Знайомий. Він нас з мамою якось на машині до вокзалу підвозив. І Гришка в нього на склі висів. Він може на якому завгодно склі висіти. Навіть на стелі, якби стеля була скляна. І на руці теж… Ось дивись.

Павлик послинив долоню, притис до неї гумову мисочку, мисочка присмокталася, і ведмежа, погойдуючись, повисло на ниточці.

Леся усміхнулася:

— Здорово… А чому він синій?

— Тому що Гришка. Всі інші ведмеді Мишки. А він — синій. Гришка.

Леся перейшла у другий клас, але ляльками ще гралася. На час ремонту всі її іграшки були сховані. І зараз, дивлячись на це кумедне синє ведмежа, Леся гостро відчула, як вона скучила за своїми ляльками. Їй навіть стало шкода себе.

— Дай мені його подержати. Можна? — тремтячим голосом сказала Леся.

— Будь ласка. Він добрий, цей Гришка. Він завжди робить тільки хороше і ніколи поганого.

Ведмежа було легке, майже невагоме, і в руці, коли Леся його взяла, було так ніжно-ніжно, що вона подумала: «А справді, він добрий».