Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— У-у, шкапа! Щоб тебе грім убив! — зціпивши зуби, шипів він, пораючись біля неї. — Ану поверни! Ану! — і він із злістю копав її ногою. Кобила тільки пересмикувала шкірою і позирала на нього сонним оком.

Репетиції ансамблю «Орбіта» тривали. Правда, одностайного захоплення, як під час першої репетиції, вже не було. Треба вам сказати, що голос у Федька справді був гучний.

Але, чесно кажучи, досить противний. Бо не було у Федька ні слуху доладущого, ні так званої музикальності. І Федько не стільки співав, скільки, вибачте, кричав, горлопанив. А хлопців між тим весь час поправляв і командував:

— Не так! Не так! Голосніше! Не туди тягнете! Куди потягли?! Не так! Спочатку! Все спочатку! Ледарі! Сачки! На гастролі хочете, а співаєте, як воли на ревищі.

Хлопці тільки перезиралися і зітхали.

Дев'ятого травня на День Перемоги у сусідньому селі, де було правління колгоспу і клуб, відбувався великий концерт самодіяльності. Федько із своїм ансамблем, звичайно, не міг пропустити цього концерту.

Село було далеченько, кілометрів сім.

— Ну, гаразд уже!.. Запрягайте Муську та їдьте, — милостиво сказав дід Кадикало. — Тільки ж глядіть, обережно. Воза мені у канаву не перекиньте.

… Концерт Федькові не сподобався.

— Хіба то концерт! Хіба то солісти!.. Слабаки! Ота, що «Солов'я» співала! Га? Дзижчала ж, як циркулярка. А той, ідо «Ой вербо!..» Тільки губами плямкав. Ми б хіба ж так заспівали.

Хлопці стримано мовчали. Їм не хотілося сперечатись. Кобила Муська теж мовчала. Кобила Муська концерту не бачила. Поверталися додому поночі.

— Ой, вербо-вербо… — щосили затягнув Федько.

— … де-ге ж ти зросла!.. — не дуже охоче підтягли хлопці.

Та потроху розспівалися. Нудно їхати мовчки.

І як почали з «Ой вербо!», так і продовжували співати отих, що починалися на «Ой» — «Ой не світи, місяченьку», «Ой цветет калина», «Ой наступала та чорна хмара», «Ой не шуми, луже» і т. д.

Федько сидів, звісивши ноги, по один бік воза, хлопці спинами до нього — по другий.

Кобила Муська на ходу пряла вухами — не любила вона крику.

Нарешті хлопці захрипли й примовкли.

Федько сидів, метляючи ногами. І раптом нога його попала між колесом і возом.

— Ой, нога! — закричав Федько.