Розділ «ОПОВІДАННЯ»

— От жах — Валько вікно в сусідньому дворі розбив.

Та особливого враження ні на кого це не справило. Не вперше було чути про Валька таке. І ніхто ж не знав, що сьогодні він цілий день виправляється.

Тоді Ляля стала вартувати біля воріт. Вона знала, на кого її слова справлять враження — на Валькову маму. Тепер Ляля тільки боялась, щоб хто-небудь не сказав Вальковій мамі раніше, ніж вона. Ляля вже шкодувала, що роздзвонила про це на весь двір. Їй навіть здавалося, що декотрі діти спеціально граються неподалік від воріт.

І коли з'явилася Валькова мама, Ляля одразу кинулася до неї.

— Тьотю, тьотю, а ваш хлопчик вікно розбив!

Валькова мама зітхнула, і обличчя її стало сумне-сумне.

— Де? — спитала вона тихо.

— У сусідньому дворі… Через паркан… Каменюкою… — Ляля хотіла було розказати всі подробиці, але Валькова мама вже не слухала її. Швидким кроком, навіть не глянувши більше на Лялю, вона попрямувала додому.

Валько умів грішити, умів каятися, але брехати Валько не вмів. Особливо мамі.

Глянувши на Валька, мама вже могла навіть не питати. Але вона все-таки спитала:

— Ти розбив вікно?

Валько мовчки схилив голову.

Мама чомусь не стала його лаяти, а лише сказала:

— Я піду вибачусь і скажу, що сьогодні домовлюсь із склярем.

Валько не встиг навіть рота роззявити, як мама пішла. А втім, виправдовуватись у Валька не було зараз ні сил, ні бажання. Він тільки подумав: «Значить, хтось усе-таки бачив».

У голові було порожньо.

Валько стояв біля вікна і дивився вниз на вулицю. По вулиці проїздили машини, і щоразу, коли проїздила «Волга», серце Валькові завмирало. Отак цього літа він уже багато разів, майже кожної суботи, стояв і ждав. Але тоді було зовсім інакше…

У коридорі грюкнули двері — прийшла мама. Валько обернувся. Але мама в кімнату не зайшла, а пішла на кухню. Коли ж Валько знову глянув у вікно — біля під'їзду вже стояла блакитна дядькова «Волга».

«Хоч би не було місця, хоч би не було місця», — задихаючись, поспішно подумав Валько.

З машини вийшов дядько Володя, потім — Толя. Толя був у старому лижному костюмі, через плече в нього висіла фляжка, на грудях — батьків бінокль. Сумнівів бути не могло — Толя їхав на полювання.