Розділ «ПРИГОДИ ГРИЦЬКА ПОЛОВИНКИ, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі повість»

Події розгортаються. «Нікуди ти не підеш!..»

Де весло? Таємниця віку.

Коли хлопці зникли, у Котьки виникло якесь дивне почуття — ніби все це, що він бачив і чув, було не насправді. Таке воно було несподіване й неймовірне.

Котька вискочив з кущів на прогалину і підбіг до крайберега, де щойно стояла тринога з телескопом.

Та як він не видивлявся, нічого особливого на тому боці не побачив. Звичайний порослий очеретом острівець з розлогою старою вербою та й годі. Правда, було досить далеко — річка в цьому місці широченька. Без телескопа і хлопці, мабуть, нічого б не побачили. Хіба що з очерету стирчала корма моторного човна, але чи був він якийсь особливий, на підводних крилах, Котька розібрати не міг.

Він постояв трохи у нерішучості — що ж його робити? Дуже хотілося зазирнути на острів, але як туди дістатися?.. Попід берегом були прив'язані два човни, але не було весел. Та й після провалу операції «Сад» не ризикнув би Котька брати чужого човна. І він вирішив назирці побігти за хлопцями, побачити, що ж вони далі робитимуть.

Пригнувшись, Котька гайнув за хлопцями.

Коза Манька була не просто коза. Коза Манька була коза з характером. Причому характер у неї був волелюбний і упертий. Вона не любила, щоб її примушували робити те, чого їй робити не хотілося. А в даний момент їй зовсім не хотілося йти додому.

— Ну йди, ну! — щосили тягнув її Чайник на налигачі.

— Мме-е! — казала Манька, розставивши ноги, і не рухалася з місця.

— Ну, тварюка!.. Ану підштовхни її, Петякантроп! Петякантроп пхав її ззаду, але Манька несподівано кидалася вбік, і Петякантроп падав на землю.

— От, собака!.. Не коза, а сатана рогата.

Манька, наче зрозумівши і образившись, підскочила і буцнула Чайника рогами в спину. Чайник побіг і таким чином виграв якусь частину дистанції.

Потроху процесія наближалася до села. Хлопці так були зайняті Манькою, що не оберталися назад і не помічали, як, перебігаючи від однієї схованки до іншої, просувався за ними Котька.

Біля села Манька чи то передумала, чи то набридло їй упиратися, чи самій захотілось додому, але раптом слухняно побігла, та так, що хлопці ледве за нею встигали. Коза проминула ворота третьої від краю хати, перескочила через невисокий тинок і — прямісінько в сад. Хлопці за нею.

Котька присів за криницею біля воріт. Далі схованки не було — могли помітити.

У дворі праворуч від хати горою лежали великі дровиняки, біля них стояли козли, валялися пилка, сокира. Посеред двору височіла копиця сіна. До копиці були прихилені весло, граблі. По подвір'ю розкидані дрова, сміття.

На хатньому порозі стояла баба, біля ніг якої лежав мішок. Здивовано розводила руками і бубоніла собі під ніс:

— Ну, дива! Наче хто мішку ноги приробив — сам додому придибав. Тю! Тю та й годі! Кіно!..

Раптом з городу почулося: