Розділ «ПРИГОДИ ГРИЦЬКА ПОЛОВИНКИ, а також Котьки Швачка, Чайника, Петікантропа та деяких інших у воді, на суходолі і в міжпланетному просторі повість»

І не встиг Котька зреагувати, як дідусь витяг у нього з штанів «Хоттабича».

— Овва!.. Оце ти у такий спосіб книжки читаєш?! А головою вже не виходить?

Котька вкрився червоними плямами.

— І чого це тебе туди погирило? Оту зелень рвати… Нащо воно тобі? Хочеш усю відпустку бігати?

Ех, краще б той дід був уже вистрелив… Але в діда, крім ціпка, ніякої зброї не було. То Котьці з переляку ціпок здався дулом рушниці.

А взагалі дідок був зовсім не страшний. І Котька вже подумав, що він зараз покепкує з нього і одпустить. Аж раптом той суворо глянув на нього і сказав:

— Ходімо!

І кудись Котьку повів.

Котька покірно йшов, похиливши голову. І в тій голові переляканими зайчиками стрибали безладні думки:

«Чого ж це я йду? Чого я не тікаю? У діда ж нема зброї. І бігати він, мабуть, на довгі дистанції не мастак. Не дожене. Я ж мріяв, я ж мріяв про втечі, саме про втечі і погоні… Так чого ж я… іду тепер, як теля… як Тютя… Що ж я скажу Ігорю Дмитрусі? Про що ж я в класі розповідатиму?»

Але ноги самі собою, без наказу голови, механічно переставляючись, ішли слідом за дідом.

— Діду, — наважився нарешті Котька. — Куди це ви мене ведете?

— Як це куди? — обернувся дідок. — У буцегарню! А куди ж… У тюрму, у буцегарню… А куди ж у нас злодіїв саджають?

— Жа-жартуєте, — тремтячим голосом сказав Котька.

— Ото інтересно мені жартувати з тобою.

— Хто ж це за пару кислих яблук у тюрму саджає?

— То не кислі яблука. То колгоспне добро. А той, хто зазіхає на колгоспне добро, — злодій і правопорушник. Отак!

Дід уже вивів Котьку з саду, і вони попрямували повз якісь довгі кам'яниці.

Діду, а… а ви мене хіба не пізнаєте? — жалібно скривився Котька.

— Га? — дідок обернувся і, звівши брови, здивовано, наче ніколи не бачив, глянув на Котьку. — А ти хто такий?