Розділ «Георгій Брянцев ГОЛУБИЙ ПАКЕТ»

Комендант пирхнув:

— Я ж маю телеграму. Ото ж бо й воно, що вийшла. А куди вона поділась, це мені не ясно. Невже лиха година понесла їх путівцями?

— Дурниці, — зауважив начальник гестапо.

— А що ви думаєте? — наполягав комендант. — Взяли та й поїхали навпростець.

— Тоді б вони давно були тут.

— Мабуть, так…

Біля комендатури комендант кивнув своєму супутникові й вийшов. Начальник гестапо поїхав до себе.

І не встиг він сісти за свій стіл, як задзвонив телефон і знову пролунав голос коменданта:

— Це я, майор Фаслер… Мені щойно вручили другу шифровку… Машина вийшла і давно вже мусить бути у нас.

Начальник гестапо зробив нетерпеливий жест і відповів:

— Так я ж з вами особисто облазив усі яри і кювети. Ви ж самі переконалися, що нема слідів ні аварії, ні вибуху.

— Я розумію… — промовив комендант. — Але що я маю робити? Ви знаєте, яка це серйозна справа?

— Знаю. Ви казали. Тільки ж машина — не голка. Це ж машина з людьми. І, нарешті, чому ви не пред'являєте претензій таємній польовій поліції, фельджандармерії? Це ж їх, військова, а не моя справа. Я займаюсь мирним населенням.

У трубці почулося зітхання. Після короткої паузи комендант промовив:

— Оте ваше «мирне» населення гірше за відвертого ворога там, на фронті, — і повісив трубку.

Начальник гестапо вилаявся.

— Чортзна-що! Невже не можна було літаком відправити кур'єра з такими документами? А тепер ламай голову!

У двері постукали.

— Зайдіть, — гукнув начальник гестапо.

Зайшов молоденький оберштурмфюрер Мрозек, з гладенько причесаним волоссям, підтягнутий, акуратний, у новенькому мундирі.