— Ну, якось та доїдемо… Ходімо.
Зайкен узяв татків рюкзак, швидко пішов до виходу. Юрко ледь за ним устигав, рюкзак з кожним кроком все важчав і важчав, а тут іще спека, наче в печі.
— Сам приїхав? — розпитував тато Зайкена.
— Нащо сам? Самому скучно, товаришу начальник. Ніна на машині сидить.
— Ніна? — на татове обличчя набігла тінь. — Як вона, не баламутить у таборі?
— Тиха, як миша, — розсміявся Зайкен. — Та он вона, махає з машини!
Попереду, де стояли машини, і справді хтось вимахував. Тоненька постать практикантки-студентки у такій же зеленій штормівці.
— Вікторе Васи-ильовичу!.. Вікторе Васи-ильовичу!..
— От же шалапутна! — не витримав — розсміявся тато.
А постать перемайнула через борт, помчала назустріч.
Налетіла, мов вихор, повисла в тата на шиї:
— Ой, як ми за вами всі скучили!
— Тихше, бо зіб’єш із ніг! — одбивався жартом тато: йому, мабуть, було трохи не зручно перед сином. — Познайомся, Ніно, мій син, Юрко.
Ніна мов аж тепер побачила Юрка: розбишакуваті очі її оббігли його з ніг аж до маківки.
— Ой, який він у вас гарненький!.. Можна його поцілувати?
І, не чекаючи згоди, — чмок! — Юрка в щоку.
— Ну, от ви й познайомились!
Сміється тато, сміється Зайкен, а Юркові хоч крізь землю провалюйся. А Нінка, де вона й узялася на його голову, ще й доймає:
— А чого він у вас такий сердитий, Вікторе Васильовичу?
— Ну, годі! — пожалів нарешті тато Юрка. — Треба рушати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Друга планета» автора Дімаров Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРИ ГРАНІ ЧАСУ“ на сторінці 7. Приємного читання.