Розділ «ТРИ ГРАНІ ЧАСУ»

Скільки вони добиралися до табору, Юрко потім так і не зміг пригадати. Пам’ятав лишень, як Ніна одного разу, спіткнувшись, упала, як плакала од злості через своє безсилля, а потім знову підлізла під нього й, одірвавши од землі, уперто понесла далі. Гойдалася перед затуманеним зором земля, ревів страшно потік — він гримкотів уже в Юрковій голові, котив прямо по мозкові важкі гранітні брили.

А потім з густого туману виникло на мить налякане татове обличчя, і Юрко знову знепритомнів.

Отямився уже в районній лікарні, у палаті. Із табору його привезли сюди вертольотом, і Юрко страшенно жалкував, що був без пам’яті, — адже досі він на вертольоті не літав.

Біля нього весь час чергував тато, а коли Юркові полегшало і він став видужувати, тато знову поїхав у табір: на нього там чекали тисячі справ. А Юрко ще майже місяць пробув у лікарні.

Заходив двічі Зайкен — приїжджав за продуктами для геологів. Довго сидів, розповідаючи новини. Прощаючись, поплескував Юрка по плечу:

— Видужуй — справжнім геологом будеш! Кого гюрза не кусав — той у горах не був!

Заїхала Ніна — рухлива та неспокійна, як і завжди, напустила повну палату галасу й сміху, принесла в подарунок друзу гірського кришталю, щоб Юрко не забував геологію та вертався швидше до табору.

Юрко був щасливий тими відвідинами, але ні з Зайкеном, ні навіть із Ніною не поділився своєю таємницею: був уже впевнений, що вони йому не повірять.

Як не повірив тато, найближча Юркові людина.

Тато, щоправда, не казав про це Юркові одверто, він навіть кивав головою: “Гаразд, Юро, гаразд, от видужаєш, тоді сходимо обов’язково”, — а одного разу, думаючи, що син спить, пошепки переповів почуте лікареві.

— Галюцинації, — відповів лікар. — Буває… Одужає — забуде про все.

— Аби ж то так, — зітхнув занепокоєно тато.

Юрко, ображений на смерть, вирішив не розповідати більше нікому. От видужає, ще раз піде до печери і все перевірить… бо йому вже й самому часом здавалося, що то був сон…

А потім стався землетрус: рівно о п’ятій ранку. Юрко прокинувся од того, що його кілька разів різко підкинуло на ліжку. Палата одразу ж наповнилася густою курявою, перелякано закричали хворі. Їх усіх негайно вивели надвір, але поштовхів більше не було, і лікарі дозволили повернутися до палат.

В той же день прибув вертольотом тато: дорогу в табір завалило і її розчищали бульдозери. Табір лишився цілий, але геологи пережили кілька моторошних хвилин, коли скелі стали колотися і величезні кам’яні брили із страхітливим гуркотом покотилися донизу, змітаючи все на своєму шляху. Гай уцілів, а оті могили завалило.

— А ущелина? — захвилювався Юрко.

— Яка ущелина?

— Ота… Де мене вкусила гюрза…

— Ущелину завалило зовсім. Туди скотилася ціла гора, перегородила потік високою греблею. І тепер там набирається озеро.

— Озеро! — не на жарт стривожився Юрко. — Так там же печера! І нефритова брила!..