Розділ «ДРУГА ПЛАНЕТА»

— Ти чого? — спитав сердито: спати хотілося, аж очі злипалися.

— Віть’ю, ходімо.

— Куди?

— По мензурку.

Тут я одразу все й пригадав: усю нашу вчорашню розмову.

— Ти що?!

А Жорка одне:

— Ходімо, Віть’ю, ходімо!

— А може, хай іншого разу?

— Не можна іншого — треба зараз!

Я ще трохи почухмарив чуприну: так не хотілося з постелі вилазити. І потім: хто його зна, чи вдасться до тієї фабрики благополучно добратися. Ану ж наскочимо на патруль! Що ми тоді?..

— Ти, може, Віть’ю, боїшся?

— Я боюсь?.. Я?!

Скочив із ліжка, сорочку — р-раз! — штани — р-раз!

— Пішли!.. Тільки не пищати, як попадемося!

— Я не пищатиму, Віть’ю!

Прокралися до тітчиного кабінету, намацали у темряві холодильник. У мене була ще надія, що тітка замкнула його на ключ і тоді нам, хоч-не-хоч, доведеться повертатись в постелі…

Не замкнула! Ще й ключ стирчить у замку! Ну, й роззява ж, тітка Павлина!..

Взяв мензурку, зачинив холодильник.

Спустилися по сходах, вийшли на вулицю. Постояли, прислухаючись. Тиша, ніде й не шелесне. Будинки стоять, мов понімілі, а небо аж переливається сріблом. Жодної тіні, в разі чого ніде буде й сховатися.