Розділ «ДРУГА ПЛАНЕТА»

“Хайль!” — заревла наша сторожа, коли “цяця” підійшла впритул. “Цяця” недбало махнула рукою, підозріло в нас втупилася. Потім, звертаючись до тітки Павлини, щось різко спитала.

Тітка Павлина стенула плечима.

— Не розумію!

“Цяця” повторила запитання.

— Та кажу ж, що не розумію! — вже розсердилася тітка Павлина.

Тоді “цяця” підняла руку, клацнула пальцями. Й одразу ж поруч із нею, ми й не помітили звідки, виріс ще один оранг. Догідливо схилившись перед “цяцею”, він вислухав те ж саме запитання, а потім уже звернувся до нас:

— Герр штурмбанфюрер запитує, хто ви такі? Звідки ви прибули?

— Ми — вчені. А прибули із Землі.

“Цяця” вислухала, і морда її стала ще більш підозрілою.

— Ви — шпигуни? Ви забралися сюди, щоб вивідати наші воєнні секрети?

— Які там шпигуни! — обурилася тітка Павлина. — Ми — вчені! Розумієте — вчені!

“Цяця” мов і не чула: продовжувала одне й те ж:

— Вас послали наші одвічні вороги? Ви збиралися вчинити замах на нашого божественного фюрера?.. Відповідайте, якщо хочете лишитись живими!

— Що за дурниці! — обурилася тітка Павлина. — Який фюрер? Який замах?

— А це тоді хто? — ткнув тлумач у бік Жорки пальцем.

— Це — син нашого друга, видатного вченого…

— Це — дитина нашого одвічного ворога, — перебив тітку тлумач. — Вони лише й мріють про те, щоб знищити нашу расу! Але в них нічого не вийде: ми їх врешті-решт переможемо й запануємо над світом!

Я нічого не розумів. Які вороги, які ще раси? Чому ці оранги так прагнуть панувати над кимось? Що їм, місця на Венері замало? І хто такі шпигуни? І фюрер, якого ми маємо начебто вбити? Не інакше, ми маємо справу з божевільними…

— Ми вас кинемо до в’язниці й будемо тримати доти, поки ви в усьому не зізнаєтесь! — закричала розгнівана “цяця”.

— Нам зізнаватися ні в чому! — запально відповіла тітка Павлина. — І не боїмося ми ваших в’язниць!