Розділ «ГУМ-ГАМ»

— Отак просто? — загаласували приятелі. — Як це?

— У Гум-гама є камінь подорожувань. Бачили? Такий синій, — став розповідати Максим. — Він пробиває простір. Тільки я не знаю, як називається йото планета.

Оповідач замовк, злякано озирнувся. За спиною в нього з тихим шелестінням відпали крила, на яких він щойно літав, упали, розсипалися по траві. Максим підняв крило й кинув.

— Чого ти сердишся, — добродушно сказав Мишко. — Все одно ці крила не справжні.

Діти глянули на Мишка й захихотіли: оце так борода! Справжнісінький гном, а не Мишко!

— Цікаво, як це Гум-гам за мить приробив Мишкові бороду з трави?

— А чому теплохід вигукував людським голосом?

— Ви бачили, як я літав?

— Дивіться, квіти на платті не зів’яли! Як же він зумів? Р-раз — і квіти?

І враз посипалися на землю листя, трава, пелюстки, березова кора, соснові голки, прозорі крила.

— Ну от, — закричав Максим, — дочекалися! “Що?” “Чому?” Гум-гам застерігав: хто питатиме, вибуває з гри.

Діти винувато мовчали. Однак за хвилину знов заторохтіли, загаласували, як сороки. Їх мучили запитання. Тільки що перелетіли на теплоході через міст, пурхали на крилах, плигали на пружних хвостах. Усе було загадкове, як і примарна куля, яка вибухнула разом з Гум-гамом.

— Коли б мені таку, — позаздрив Зайчик, — я всі планети облітав би!

— Мовчи, тебе бабуся не пустить! — засміялися друзі.

— А я втечу! — хоробро сказав Зайчик. — Як Гум-гам. Р-раз! — і я в космосі.

— А чого він приходить до нас? — запитав хтось. — Звідки він дізнався про нас?

— Дивак. Гум-гам, коли приземлився, потрапив у наш двір і зустрів Максима. Ну, привітався, звичайно, та й каже: “Навчи мене зміїти змія”. А Максим — він хитрий-відповідає: “Гаразд, навчу. Але ти гратимешся тільки з нами і не підеш до сусіднього двору…”

— От базіки! — розсердився Максим і побіг.

— Ну й іди собі! — гукнули йому вслід. — Подумаєш, великий фантазер… А сам перший крила загубив.

А вікна, відчинені у двір, кликали дітей: