Розділ «МІЛЬЙОН І ОДИН ДЕНЬ КАНІКУЛ»

“Ніщо у природі не зникає. Одне переходить в інше. В різних частинах Всесвіт то стискається в точку, то вибухає”.

— Зрозумів! — гукнув на весь голос учений. Відкриття, до якого він готувався все життя, здійснилося! Всесвіт дихає!

Стовпи світла дивовижно вигнулися й розтали в темряві.

Навколо столу знов були звичні стіни.

В ту саму мить роз’єдналися й кораблі. Пасажири “Альфи” зникли з кают-компанії “Вікторії”. Але вони були зовсім недалеко — за тисячу кілометрів, бачили одне одного на екранах.

“Вікторія” й “Альфа” стрибком повернулися до звичного плину часу. Шляхи землян і тахіонів розійшлися.

Кожний з двох світів летів до свого майбутнього.

Стріли їхнього часу були націлені в протилежні боки.

— Ось вона, дивіться!

Капітани кораблів показували пасажирам на чорну діру. Вона була майже поруч, відділена од людей лише шибою ілюмінатора.

Мертву зірку виразно видно крізь тонкий шар світного газу. Для людей мертва, а для тахіонів жива.

Ідеально кругле тіло оберталося швидко й непомітно для ока. Чорна, як чавун, поверхня зірки була рідка. Здавалося, тут працює якась пекельна кухня: жахливий тиск стискав усе, що захоплювала сила тяжіння, перемелював, перетворював в уламки атомних ядер, і зоряна речовина розтікалася тонкою плівкою, прагнучи стиснутись у точку з нескінченною щільністю. Безперервно лилася й лилася в діру зоряна рідина…

Незвична вага втисла людей у крісла, але вони не відчували своєї страшенної ваги, що зросла від швидкості кораблів. У земних умовах при такій вазі кожен з них став би велетнем понад півтори тисячі кілометрів заввишки.

Геть, геть від чорного карлика! Якщо корабель зачепить крилом бодай часточку мертвої зірки, вони не встигнуть і зітхнути, як перетворяться на зоряну рідину.

Важко одірвати погляд від діри, вона велична й прекрасна своїм німим закликом, таємничою силою. Вона обіцяє найдивовижнішу подорож у “ніщо”.

Проте люди вирішили повернутися до молодої галактики Близького космосу, в якій є зірка на ім’я Сонце і планета на ім’я Земля.

Кораблі промчали над самісінькою поверхнею вмираючої зірки, що народжувала нові світи, швидко обернулися навколо неї, як комети навколо Сонця, й полетіли геть, подолавши страшне тяжіння.

Люди, що перемогли космос, почували себе велетнями.

Земля прийняла перші сигнали “Вікторії” та “Альфи” з Кінцевого космосу. Кулі Шляху — навігатори старовинних кораблів — було вкладено в машини; зоряні кораблі, які подолали тисячоліття, стрибками наближалися до Близького космосу.

Земля готувалася прийняти космоплавців. З архівів дістали старі документи. Фотографії мандрівників удень і вночі мигтіли в землян перед очима. Моделі кораблів незвичайної форми ширяли над містами.