Розділ без назви (1)

 А що сказати хірургові? Що казати хірургам щодня біля постелі вмираючого?

 І пішов хірург з лікарями й сестрами-жалібницями до перев'язочної, а Орлюк відкинувся на подушки й заридав,Пригадав він свою Київщину, золоту свою країну, свої розлогі лани, сади. Старий Дніпро замигтів у його пам'яті своїм вічним святковим простором. Пригадалась Уляна, з якою мріяв прожити життя над прекрасною своєю рікою.

 — Де ти, Улю? Поглянь на свого Івана! Бачиш?.. Заметався сержант на своєму смертному ложі. Забився, неначе підбитий птах. Не помирати хотілось

 Орлюкові — жити!

 Раптом з'явилась Уляна, або що інше привиділось йому.

 — Ай! — застогнав Орлюк 1 глянув по палаті, а в палаті самі тільки поранені на білих койках.

 — Ось де я...

 І раптом він встав.

 Обійшовши всі палати, хірург Богдановський зайшов у перев'язочну й, розпорядившись щодо перев'язок, присів край вікна, чекаючи на початок роботи.

 Ранок був сірий, хмарний. Богдановський опустив голову на руки й замислився.

 Несподіваний дужий стук у двері примусив його здригнутись. Хірург озирнувся — Орлюк!

 Він стояв у дверях в самій білизні, в мокрих від крові й гною бинтах, вкритий холодним потом.

 — Перев'язку!.. — застогнав Орлюк і, витягнувши вперед праву руку, попрямував до столу. — Жити хочу! Давайте перев'язку й усе, що там треба!..

 Сержант Орлюк ішов до операційного стола, хитаючись і заточуючись, як на палубі корабля в ураганному морі.

 Вражений неймовірністю того, що сталось, хірург застиг. Страшний був Орлюк і прекрасний.

 — Ви думали, я вже помер? Я живий! — заметався Орлюк, шукаючи опору здоровою рукою.

 — Перев'язку! Перев'язку дайте... Жити хочу!!! І Орлюк упав на руки підбіглому хірургові. Схвильований хірург підняв його, як хлопчика, й поклав на стіл.

 — Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? — запитав його асистент, що вбіг саме до перев'язочної, й почав подавати зі звичною точністю інструменти.

 — Він уже сам себе врятував, — сказав хірург дзвінким голосом. — Держіть. Так... Та держіть, хай йому... Ну!

 З хірургом сталось щось дивне. Він зовсім перемінився. Він почав працювати весело, з надзвичайною енергією і, працюючи, він милувався сержантом.