Розділ «НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНИКА»

— Ти побачиш, обов’язково побачиш море…

— Яке воно?

— Яке? Як велике синє дерево… Я поки що не бачив моря…

Над Південною Америкою немає хмар, сонячна спека. Рессі сфокусував свій зір на перуанській пустелі Наска. При сильному збільшенні тут можна побачити накреслені на скельному плато фантастичні фігури. Мавпа, риба, птах, кит, собака — гігантських за земними мірками розмірів. Туристи звичайно роздивляються їх з літака або вертольота, але всю картину пустелі дає лише погляд з космосу.

Рессі фотографував загадкові малюнки, передавав їх на Землю — Електроникові.

Хто позрізав так акуратно гори й закарбував на камені, ніби потужним лазером, свою фантазію? Хто увінчав ці зображення постаттю людини у скафандрі? Хто подарував стародавнім символам вічність? Рисунки в пустелі Наска світилися з-під кам’яної основи, їх нічим не можна було стерти, зрізати, знищити…

Елек знав, що на краю пустелі, в місті Іке, зібрано цілу бібліотеку з каменів різної величини. На них різцем записано знання мудрого, невідомого нам народу, пращурів індіанців — племені інків. На каменях — зображення екзотичних звірів, птахів, риб, підземних і підводних плазів, сценки лікування різних хвороб людини. Ось камінь — глобус земної кулі з материками й океанами… Камінь — карта зоряного неба… Камінь Всесвіту з галактиками…

Як могли пращури інків задовго до Колумба відкрити не тільки Америку, а й усі інші країни світу? Звідки вони знали форму сузір’їв? Хто, зрештою, ця людина в шоломі, увічнена на схилі гори? Електроник порівнював знімки Землі й зірок, що їх надсилав йому з космосу Рессі, з фотографіями кам’яних листів із далекого минулого й знаходив у них багато спільного…

Але пора було космічному розвідникові повертатися.

І Електроник на далекій Землі наказав:

— Досить, Рессі, спускайся по команді “нуль”.

І почав відлік часу.

Космічний корабель стикувався з вантажною космічною станцією. На оглядовому екрані корабля космонавти побачили дві яскраві точки, мов фари грузовика, що наближався до них: це пливла назустріч їм станція. І раптом у світлі фар майнуло якесь невідоме космічне тіло й тут же зникло. Командир чортихнувся, втупився очима в екран, стискуючи ручки управління: будь-яка випадкова на їхньому шляху залізяка від старих кораблів і супутників могла спричинитися до аварії.

Бортінженер, що сидів поруч з командиром, учепився йому в рукав:

— Командире, дивіться!

Командир, обернувшись, глянув в ілюмінатор.

Спочатку він нічого не побачив. Потім помітив неподалік космічний снаряд химерної форми. Він повільно наближався. І ось за склом космонавти розгледіли нечіткі обриси, схожі на фігуру собаки.

— Казна-що — промовив здавленим голосом командир. — Галюцинація у вигляді собаки… Як його прогнати? — крикнув він схвильовано бортмеханікові. — Він зіб’є нас із курсу!

Блідий бортінженер не відповів, дивився на екран: шлюзи станції були зовсім близько від їхнього корабля, і він, докладаючи все своє уміння, намагався поєднати стикувальні вузли.

Автоматика не підвела. Корабель хитнуло, як трамвай на повороті. Шлюзи станції і корабля зійшлися. Стикування відбулося.