TextBook Дівчинка притьмом зупинилася, тупнула ногою, і хлопчак трохи було не налетів на неї, зупинився за сантиметр. Елечкин кед придавив сандалю Елека, очі її дивилися в його очі.
— Скажи, хто я така?
Це було найскладніше для Електроника питання. І поки він опрацьовував десятки визначень, добираючи найпідхожіше для місячної ночі й обережно вивільнюючи з-під гумового кеда свою ногу, Електроничка, здається, зрозуміла ситуацію.
— Скажи, я справді супер?
— Супер, — кивнув Елек. — Суперелектроничка.
“Супер” — було наймодніше слівце в таборі. Вигадали його хлопчаки. Тепер не існувало просто Сергія, Вітьки, Макара, Вовки. Всі без винятку супери. Супергусєв за обідом з’їдав дві порції суперпечені й, набравшись сили, забивав у футболі суперголи. Суперсмирнов вивчав у велику лупу супержуків, комарів, мурашок, коників. Суперпрофесор синтезував на комп’ютері в кімнаті відпочинку найновіші твори мистецтва. А Суперсироїжкін, якому доручено шефствувати над молодшим загоном, зовсім здитинів: грав з малюками в усі ігри, блазнював і сміявся без упину.
Дівчатка явно підсміювалися над “суперами”, хоч і не подавали виду, та це першим уловив чуткий Сироїжкін. Он і Майка пройшла мимо, не повернувши голови. І Кукушкіна кирпу дере. Навіть ця миршава Світланка й та нічичирк, хоч і писала колись йому “твоя Світлана К.”. “Ну, які ж ми супери, — сказав спересердя Сергій Електроникові. — Ми стандартні, навіть суперстандартні”. — “Ми всі трохи втомилися, — відповів йому Електроник. — А от Елечка — супер…”
— Ні, я не супер, — сказала, тупнувши ногою, Електроничка. — Я звичайна нова машина. Вчусь, як ти й радив, у подруг. На старт, Елеку!
Вони знову побігли до місяця, що мерехтів удалині.
— Чого ти вчишся у них? — запитав на ходу Ел.
— У Зої Кукушкіної — допитливості…
— Сподіваюсь, не до пліток? — зіронізував Ел.
— Ні, не до пліток. Вона тепер інша…
— Цікаво, — посміхнувся Електроник, згадуючи, скільки тривожних хвилин завдала їм колись “допитливість” Кукушкіної.
— У Світлани — скромності й справедливості…
— Світланка — класна дівчинка, — погодився Ел.
— У Майї — правдивості й краси…
— Почув би тебе Сергій, — усміхнувся Ел, та Елечка його не зрозуміла.
— Навіть у Ніни, — вела далі Електроничка, — незважаючи на її вади, вчуся певною мірою гордості…
Електроник присвиснув: мовляв, чи варто чогось учитися в Ніни? Він не знав одного епізоду…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нові пригоди Електроника» автора Велтистов Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНИКА“ на сторінці 36. Приємного читання.