Розділ «НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНИКА»

— Кукушкіна… — провадив далі вчитель. Кукушкіна безтурботно труснула тугими, рухливими, наче батіг наїзника, кісками.

— А що, коли відмовитися зовсім від машин? — випалила вона й завмерла з відкритим ротом.

Клас глухо загомонів. Електроник похитав головою, підніс руку.

— Це неможливо, Кукушкіна, — незворушно констатував він. — Історію, як відомо, не повернеш назад.

— Кукушкіну з поля! — вигукнув басом Гусєв, стукнувши кулаком-динькою по парті. — Вивести з гри!

Напевне, почалася б звична для класу сцена словесної баталії. Але підвівся з місця Сергій Сироїжкін, голосно заявив:

— Запишіть мене в монтажники, Миколо Семеновичу!

— Тебе? — здивовано перепитав Таратар.

— Так, мене.

— Добре, Сергію

“Сергій… у монтажники… чому?” — Над партами зависло питання.

Чому? Сергій не став пояснювати, що він побачив у ту мить дивовижне місто — підводне чи космічне, місто з цехами безшумних автоматів, місто з привабливими світлими вулицями, що біжать удалину. Що добували в тому місті — океанічну руду, виняткової чистоти кристали чи нову енергію, — хлопчик не знав, але передчував, що це місто його майбутнього; він ясно розпізнав силуети його жителів, які промайнули серед підводних будов. Лише кілька секунд прожив він у фантастичному місті й повірив у нього.

Чому? Вголос він відповів на запитання так:

— Хочу бути, як і Елек, робітником. Я читав у книжках, що “робот” означає — “робітник”. Це насправді так. Хіба Елек не роботяга?

Він з усмішкою глянув на друга, сів на місце. І всі в душі погодилися із Сергієм.

Услід за Сироїжкіним попросився в робітники Макар Гусєв. І ще десять восьмикласників записалися в монтажники.

— З Елеком не пропадемо! — радісно оголосив Макар, відчуваючи себе повноправним представником нової бригади.

Таратар поздоровив восьмикласників з переходом до дев’ятого класу.

— А ви, Миколо Семеновичу, в який підете восени? — запитав хтось.

— У п’ятдесят дев’ятий, — відповів учитель і, побачивши усмішки на деяких обличчях, підтвердив: — Доживете до мого віку й теж станете п’ятдесяти-дев’ятикласниками. А потім шістдесяти… Отак-то!