Розділ «ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА»

І до блаженних богів, самі-бо від них ми сильніші.

Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити

З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже.

Краще скажи мені, де корабель твій оснащений нині

280] До суходолу пристав – далеко чи близько, щоб знав я».

Так він випитувать став, але це не укрилось від мене,

Мав-бо я досвід і хитрими мовив до нього словами:

«Мій корабель розтрощив Посейдон, землі потрясатель,

Кинувши ним о скелі стрімкі при самім узбережжі

285] Вашого краю, – вітром сюди його з моря загнало.

Наглої смерті, проте, із супутцями я врятувався».

Так я сказав. Не відмовив безжалісний серцем нічого,

Скочив раптово і, руки свої на супутців наклавши,

Двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю

290] Вдарив, аж мозок їх бризнув і скрізь по землі розіллявся.

Пошматувавши їх геть, спорядив собі з них він вечерю.

Все він пожер, наче лев, що годується в горах, нічого

Не залишив – ні утроби, ні м'яса, ні кості із мозком.

Руки з риданням гірким до Зевса ми всі простягали,

295] Бачачи злочин такий, у серці своїм безпорадні.