Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, –
Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,
Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, –
Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї».
80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу
Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.
Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.
Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.
Лаять їх став Антіной, на ім'я окликаючи, й мовив:
85] «Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.
Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях
Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає
З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.
Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері
90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,
Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,
Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.
Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,
Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив
95] І пам'ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Одіссея» автора Гомер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША“ на сторінці 5. Приємного читання.