Розділ «Частина перша НАЗУСТРІЧ ВОРОГОВІ»

Михайловський розписався. Кравцов узяв папірець, акуратно згорнув його і поклав у кишеню.

Михайловський конвульсивно зітхав і дрібно хрестився, дивлячись на лампаду.

— Стривайте, рано ще богові дякувати. Де цінності, які ви вкрали з собору?

Очі в старого вилізли на лоба:

— Не брав… святе слово, не брав! Перед богом, ось перед ликом Миколи-угодника клятву даю!

— Ну, ну, — посміхнувся Кравцов. — Угодник вам, брехунові й злодію, може й повірить, але гестапо — ні! — Кравцов стукнув кулаком по столу. — Гадина. В той час, як усі чесні люди віддають останнє, щоб допомогти Німеччині в її священній боротьбі з більшовиками, він краде коштовності, щоб жерти масло і писати шкідницькі доноси! Збирайся, і миттю! Ми тобі покажемо, що таке гестапо і чим воно займається. Ну, швидко!

Михайловський встав із стільця, його хитнуло, і він завив високим баб'ячим голосом.

— Мовчати! — гримнув Кравцов.

Старий замовк.

— Якщо хочеш жити, скотино погана, коштовності — на стіл. Ну?

Михайловський ступив кілька кроків і повалився на ліжко.

— Тут вони, — пробурмотів він, показуючи на перину під собою.

— Виймай і клади на стіл. Швидко!

Старий сповз із ліжка і тремтячими руками стягнув на підлогу перину. Під нею на дошках лежали шматки іконних риз, великий хрест з ланцюгом і згорток у білій ганчірці.

— Клади на стіл, злодюго паршивий.

Старий поклав церковні речі на стіл.

— Тут не все, — впевнено сказав Кравцов. — Значить, жити тобі набридло? Одягайся.

Дідок пройшов у куток кімнати до череватого самовара, зняв покришку і витяг звідти золотий ланцюг, хрест, кадило, чаші.

— Тепер усе, — видихнув старий. — Стріляйте не стріляйте — все.

— Сідай, негіднику, до столу. Пиши! Якщо тебе щось і врятує, то тільки щиросерде зізнання. Ex ти, пацюк церковний, бога пограбував!