Розділ без назви (8)

Він підняв угору вказівний палець і сказав поважно:

— Кажуть: хто любить книги, той не нудиться. Ви добре робите, захоплюючись цікавими книгами. Але мої не зацікавлять вас.

— Чому ви так думаєте? У мене широкі інтереси.

Мені здалося, що коли б я знав, які книжки він читає, то здогадався б і про його фах.

Помахом руки він пригасив мою цікавість.

— Дякую за чай. Ви врятували мені життя. Якби ви ще їхали до озера, а не від нього, я вважав би вас видатною людиною.

— Власне, я їду до озера. Тільки не до протоки, де плаває пором, а до найширшого плеса, в бік Сем’ян.

— Чудово! — вигукнув він. І так міцно вдарив мене по спині, що я мало не заточився. Цей Проповідник був здоровило.

— Мені однаково, куди їхати. Аби тільки до озера. На березі я зійду, надму човника й відразу ж зникну.

Ми рушили. Він інтригував мене, але я вже був обачний і не хотів настирливими запитаннями збудити його недовір’я. Один тільки раз я наважився виявити свою цікавість.

— І в мене є намір пожити в наметі над озером, — мовив я. — Може, зустрінемося де-небудь…

— Ви тут уперше? — відповів він запитанням.

— Еге ж. А ви?

— Теж уперше. Але вже дізнався про озеро з путівника. Може, поїду на Чаплинець або пошукаю собі якогось віддаленого острівця. Читав, що їх багато є біля Сем’ян.

Хоча стояла спека, в мене по спині пробіг мороз. Цей чоловік вибрав собі для відпочинку місця, де, як я передбачав, шастає Чоловік із рубцем. А що Проповідник, як він сам признався, мав акваланг, то в мене зростала підозра…

Нічого не помічаючи, він повів далі:

— Я шукаю місця, де люди рідко бувають, а птахи живуть вільно. На жаль, люди нищать природу, птахам уже нема де спокійно гніздитися, і вони вимирають. Так. Хіба птахи — не найпрекрасніші створіння на землі? Вони — символ краси й волі. Так. Байдарки з моторами, моторні човни, галасливі, наче ватаги чортів, усе це вдирається влітку на наші спокійні води й завдає непоправної шкоди. Протягом десяти років я їздив улітку на Снярдви, на Негоцін або на Нідське озеро. Спершу там було тихо, чудова незаймана природа. А тепер? До другої години ночі деркочуть моторки, що пливуть із озера до берега, а о третій ранку на лови вирушають рибалки. Жахливо. І як у таких умовах може жити великий баклан? На Озерищі хоч не так багато туристів, страхітливих листоїдів, які нищать природу. Тому я прибув сюди. А ви? Ви теж плаваєте по озері з деркотливим мотором?

— Ні, — відповів я гордо. — На моєму самоході чудовий глушник, і він плаває майже нечутно.

Та ось дорога раптом звернула, і перед нашими очима постала зеленава гладінь озера, що прозирала між стовбурами вільх.

— Я виходжу! — скрикнув Проповідник.