Розділ без назви (4)

«Його світлість» милостиво подав Анатолеві руку, але із скромності знову заходився спростовувати погляди ентузіаста рибальства.

— Я зловив не судака, а тільки щуку вагою тринадцять кілограмів, за що одержав лише срібну медаль, любий добродію. Користуючись вашим визначенням, маю, напевно, тільки право на титул князя спінінгу. Рекордсменка Польщі минулого року, а також володарка золотої медалі — якась дівчина, що саме тут, на Озерищі, зловила спінінгом сома вагою тридцять дев’ять кілограмів. Вона стала королевою спінінгу, хоч дехто заперечував її право на цей титул. Бо ж ви тільки уявіть собі: молода дівчина й величезний сом вагою в тридцять дев’ять кілограмів. Адже це неймовірно.

Пан Анатоль аж за голову схопився.

— Чуєш, Мишко? — закричав він до дружини. — Щука вагою тринадцять кілограмів! Сом вагою тридцять дев’ять кілограмів! Яких чудових наслідків досягає дехто зі спінінгом! Поглянь, Казику, на цього добродія! — гукнув він до приятеля. — Оце князь спінінгу. Захоплюйся, вчись, як ловити рибу. Може, й ти колись станеш князем?

«Його світлість» знову милостиво кивнув головою, а ентузіазм пана Анатоля досяг апогею:

— Вельмишановний князю спінінгу, — звернувся він до хирлявого капітана, — чи можу я довідатись, з якою метою прибули ви на Озерище? Я здогадуюсь, ви спробуєте тут рибалити. Але чи дозволите поцікавитись: яку саме рибу ви збираєтесь ловити і де?

Ентузіазм пана Анатоля, а надто його запобігливі поклони були такі кумедні, що викликали нову хвилю кепкування у ватаги підлітків. Руда дівчина з блазенською гримасою підійшла до «князя» і церемонно йому вклонилася.

— О, яка я щаслива, вельмишановний князю, бути в такому вишуканому товаристві, — сказала вона глузливо.

Чорний Франек сплюнув на підлогу й голосно буркнув:

— Ти глянь на цю аристократію, хай їй біс. Королі, князі, лицарі. А мені начхати на ваші аристократичні титули, на ваші спінінги. Ловлю рибу, коли і як мені подобається. А втім, — він ще раз презирливо сплюнув, — ніякий ви не князь. У Варшаві вас називають Вацек Краватик, бо ваша мати має крамницю краваток на Маршалковській. Вона купила вам цю яхту, на якій ви зараз гасаєте по Мазурських озерах.

Тим часом до закусочної повернулася блондинка з косою, яка довше за інших милувалася білою яхтою. Вона почула прізвисько власника яхти, яке назвав Чорний Франек, і голосно засміялася. А Чорний Франек — ніби з заздрощів до слави Вацека Краватика — просторікував далі:

— Риби не мають голосу й не скажуть, що вони думають про ваші рекорди й медалі. Може, мамуся купила на ринку велику щуку, і ця медаль у вас від матінки, так само, як і яхта? Чхав я на княжі титули. І кажу вам, що на Озерищі царюватиму я, а не ви, добродію Краватик.

Хоч я не психолог, але подумав: «Здається, я знаю, що завело цього хлопчиська на слизьку дорогу. Він дуже марнославний, але не може заробити слави добрими вчинками, то хоче здобути поганими».

Де й поділася лагідність з князевого обличчя. Він стиснув губи і буркнув до Бороданя:

— Бери пиво і ходімо на яхту.

Потім, удаючи, що не помічає підлітків, звернувся тільки до пана Анатоля. Однак його слова були адресовані Чорному Франекові.

— Ви питали про мої рибальські плани. Я, любий добродію, спробую ловити на Озерищі судаків. А мій приятель, — він показав на Бороданя, — кінематографіст-аматор, має намір зробити фільм про рибалок зі спінінгом. Він накрутить короткий навчальний фільм про те, як саме я ловлю рибу за допомогою блешні. Потім ми покажемо цей фільм у нашому гуртку Польської спілки рибалок.

— Де? Де ви ловитимете? — спитав пан Анатоль. — Я хотів би хоч раз побачити, як ви закинете спінінг. Чи, може, місця вашого рибальства — таємниця?

Обличчя в князя знову стало доброзичливе.

— Я ловитиму біля мису Судака, — відповів він.