Розділ «ЗАКІНЧЕННЯ»

— Ви не справжній орнітолог. Ми викрили вас. Ви пірнали в озері, шукаючи затонулу вантажівку.

— Умгу, — нахабно підтвердив він.

— Ви знайшли його! — вигукнув Чорний Франек.

— Умгу, — погодився Орнітолог. — Сьогодні вранці нарешті знайшов. Трохи запізно, еге ж?

— Запізно? — обурився Телль. — Ви встигли забрати звідти коштовне намисто.

— Тільки оце одне, — зауважив Орнітолог. — Решту дістав Вацек Краватик. У вантажівці залишилося ще кільканадцять скринь, але в них переважно міститься дуже знівечений водою стародавній глиняний посуд, мені здається, що то музейні урни. Ті скрині вже такі гнилі, що розпадуться від необережного дотику. Я побачив там також стародавні меблі, з яких уже не буде ніякої користі. Вціліли тільки бурштин і бурштинові прикраси. Я неправильно висловився. Не вціліли. Ті речі забрав Вацек Краватик. Цього намиста він не помітив. Точніше, не він, а Бородань.

— Де та вантажівка? — перебив я його.

— Ви не здогадуєтесь? — вдавано здивувався він. — В озері. Тобто в затоці, трохи ліворуч звідти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажівкою поставив на якір свою яхту.

— Карта! — вигукнув я в розпачі. — Та карта була дуже важлива. Це на ній зазначене місце, де лежить вантажівка. Я відчував, що то зовсім не рибальська карта, а ключ до таємниці.

— Хі-хі-хі, — захихотів Орнітолог. — Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнішим.

— А ви? — мене роздратував його ущипливий тон. — А хто ви такий, хай вам біс?

Він лагідно всміхнувся.

— Ви ще маєте ту мою свистульку?

— Маю.

— То засвистіть.

— Навіщо? — я все дужче сердився, бо цей чоловік відверто глузував з мене.

— Адже вам потрібна допомога. Ви хочете знайти колекцію бурштину чи ні?

— Хочу. Але та свистулька…

— Я казав вам, що вона зачарована,

— Ви жартуєте. А справа серйозна.