Розділ без назви (34)

— Я біжу по самохід! — гукнув я Франекові.

Але Чорний Франек немов не чув мене. Мовчки скинув із себе одяг і стрибнув у воду. В мене промайнула думка, що, може, він поспішає на допомогу своїм колишнім приятелям. Та на сумніви не було часу. Я щодуху помчав по машину.

А коли спустився до озера, перед моїми очима постала така картина.

У струмені місячного світла виразно виднілися голови хлопчаків з ватаги, вони були вже дуже близько від глісера. За три метри від Немо був і Чорний Франек, який швидко плив батерфляєм. А Капітан Немо — хоч, напевно, добре розумів, яка небезпека загрожує йому, і міг кинутися вплав до берега — не втікав. Він стояв, випроставшись на глісері, в місячному світлі, немов очікуючи, поки хлопчаки підпливуть ще ближче. А потім скинув плаща з каптуром і взяв у руки спінінг.

Капітан Немо без чорного плаща й каптура. Капітан Немо з відкритим обличчям!

На глісері стояла невисока худенька дівчина з довгою косою.

Марта.

На якусь мить хлопчаки з ватаги завмерли, Чорний Франек теж перестав пливти, їх ніби паралізувало відкриття того, хто такий Немо.

— Так, це я Капітан Немо! — вигукнула Марта. — Це від мене ви стільки разів утікали, наївшися страху. Це я вас стільки разів перемогла. І тепер я теж вас не боюся. Тільки підступіть, і я пущу в роботу спінінг.

Я подумав: «Немо, як завжди, полюбляє ефекти». Але цього разу я розумів «його». Побачивши, що буде змушений скоритись більшій силі, він волів сам показати, хто він такий, аніж дозволити, щоб з нього здирали плаща й каптура. Це було б занадто принизливо.

Чорний Франек крикнув:

— Не бійся їх! Я тобі допоможу…

Кількома помахами рук він підплив до глісера. За секунду вже переліз через борт і став поряд із дівчиною.

Я ввімкнув фари, натиснув клаксон і в’їхав у воду, прямуючи до глісера й човна.

— Міліція! — вереснув хтось із ватаги. Напевно, подумали на мій самохід, що це моторка.

І, страшенно переполохані, гукаючи один одного, завернули до берега, де на них чекала решта ватаги.

— Дякую тобі, Франеку, — сказала Марта. — Тепер, може, віддаси мені перстень?

Чорний Франек засміявся:

— Ну, звичайно, я віддам тобі його зараз. Але він у моїй одежі на березі. Спершу я звільню гвинт від очерету.

І він скочив у воду.