Розділ без назви (18)

— Розв’яжіть нас. Вам теж не подобається їхня поведінка. Втікаймо всі разом, утрьох.

Бронка знизала плечима.

— Таке скажеш. Я не можу зрадити їх, хоч і вважаю, що мене обдурили. Чорний Франек так розписував мені свої торішні пригоди на Озерищі, що замість їхати з батьками на канікули, я опинилась у цій ватазі.

— А може, й він шукає справжніх пригод? Тільки не вміє їх знайти? — спитав я.

Дівчина всміхнулась.

— А ви переживали справжні пригоди?

— Так. Я, власне, зараз на шляху до справжньої пригоди. Пропоную вам: покиньте їх. Ні, ні, нас не треба розв’язувати. Я прошу вас завтра покинути цю ватагу й знайти мій намет на тому березі. Минете кілька старих дубів, один з них буде дупластий. За півкілометра далі стоїть мій намет. Ви переживете чудову пригоду і, може, познайомитеся з Каштаном Немо.

— Ви знаєте Капітана Немо? — зацікавилась вона.

— Ні. Та, мабуть, незабаром познайомлюся з ним. Отже, знайдіть мій намет. Пошліть телеграму батькам, щоб вони не турбувалися…

— Я написала їм листа, що я над Озерищем, що мені добре. І щоб вони не тривожилися за мене.

— А може, вам пощастить намовити й Чорного Франека, щоб він залишив свою ватагу?

— О, ні, — похитала дівчина головою. — Адже це він зібрав ватагу. І щоб тепер залишив її?

— Я чекатиму на вас, — повторив я.

Вона вагалася.

— Не знаю. Не обіцяю.

Вона відійшла до гурту, який радився біля лампи, що раптом почала пригасати. Скінчився газ у балоні.

— Перевірю мотузки на руках у тих пташок, — сказав Роман.

Він підійшов до нас, оглянув мотузки на моїх руках і ногах. Так само й на Басьчиних.

— Ходімо спати, — розпорядився Чорний Франек. — Але через полонених і Капітана Немо треба поставити варту. Перші дві години стерегтиме табір Лисяча Шкурка. Потім я, а тоді Роман.

— А може, звільнимо полонених? — запропонувала Бронка.