Розділ без назви (14)

— Кілька величезних судаків і здоровенного сома.

— Ви не почули б голосу своєї дудки, якби я покликав вас на допомогу.

— Ви вже користувалися нею?

— Я не був у небезпеці.

Він з полегкістю зітхнув.

— Чудово. Бо я забув сказати вам, що цей мій інструмент тільки для тих випадків, коли людина опиниться у справжній небезпеці. В іншій ситуації ним не слід користатися.

Ми добралися до піщаного мису. Чаплі, що тут гуляли, знялися в повітря і, важко вимахуючи крильми, полетіли до Чаплинця.

Дивний чоловік якусь мить стежив за їхнім летом, а потім сказав:

— На Чаплинці є заповідник. На східному боці в очереті чаплі мають гнізда і вирощують потомство. Їм треба жити спокійно, а вчора ввечері туди припливла ватага розбишак, розпалила вогнище й наробила галасу. Це жахливо. Бо птах, скажу я вам, — чудове створіння. Я не люблю ні собак, ні котів, але захоплююсь птахами. Для мене вони — символ свободи, привільного життя.

— Там ночувала ватага Чорного Франека, — перехопив я, боячись, що він знову дасть волю своєму красномовству і виголосить довгу промову про птахів.

— Ватага Чорного Франека? — здивувався він. — А ви не знаєте, як їх викурити звідсіля?

«Ще один противник ватаги Чорного Франека», — подумав я.

У мене промайнула думка, що капітан Немо з книжки Жюля Верна теж полюбляв підводні подорожі. То, може, цей добродій і є Капітан Немо?

На озері показалася біла яхта Вацека Краватика. Вона пливла швидко, прямуючи до Чаплиного острова. Якийсь час ми мовчки дивилися на її зграбний силует.

— Ті люди з яхти, — озвався раптом Проповідник, — шукали ватагу Чорного Франека. Вони питали мене, чи я не помітив її, плаваючи серед цих островів і заток. Тоді я не знав, що це ватага Чорного Франека галасувала вночі на Чаплинці. Та, мабуть, хтось їх повідомив про це, бо пливуть вони саме туди.

— На Чаплинці зараз немає тієї ватаги. Я плив попід берегом і нікого там не бачив, — сказав я.

— Може, вони вдосвіта попливли деінде? — мовив дивний чоловік.

У мене ледве не зірвалося з язика: «Чи ви не Капітан Немо?» Але я почув гомін — з боку Липового й Лугового островів випливав сірий глісер Капітана Немо. Він мчав на найбільшій швидкості, блискавично випередив яхту Вацека Краватика і за кілька хвилин зник з-перед наших очей, сховавшись за Чаплиним островом. Отже, цей Проповідник — не Капітан Немо.

— Хто ви такий, у лиха? — вирвалось у мене. — І що ви тут робите?

Його здивувало моє запитання.