Розділ «В ПОГОНІ ЗА ПРИВИДОМ»

— А ви, дідусю, бачили його коли-небудь?

— Ні, не бачив, — байдуже відповів дідок, поправляючи своє старомодне пенсне з чорним шовковим шнурком. — І не дуже це мене засмучує. Я, молодий чоловіче, бачив на своєму віку чимало знаменитих людей і навіть особисто був знайомий з двома академіками: з Олександром Євгеновичем Ферсманом і Володимиром Панасовичем Обручевим. Я в знайомствах, знаєте, розбірливий. Цей ваш Жанбаєв був тут якось у мою відсутність, одержав продукти і мотоцикл свій бензином заправив. А ви ж хто будете? Теж, певно, який-небудь геолог-археолог? Чи історик?

— Я, дідусю, простий робітник-землекоп, — скромно відповів Малиновкін. — Хотів до кого-небудь з археологів найнятися. Мені порекомендували звернутися до Жанбаєва.

— А… — розчаровано сказав дідусь і відразу ж перейшов на «ти». — Нічим тобі нё можу допомогти в цьому, друже люб'язний. Одне тільки можу сказати — соромно, молодий чоловіче, у твої роки ніякого іншого фаху не мати.

Дідок знову поправив пенсне, пильно подивився на Малиновкіна і, докірливо похитавши головою, повернувся до нього плечима.

— Забалакався я тут з тобою однак, — пробурчав він, прямуючи до будиночка, де в нього було щось подібне до контори.

Того ж дня Малиновкін зустрівся з Єршовим у міській читальні і непомітно ткнув йому записку із звітом про своє відвідання археологічної бази.

Наступний день минув у лейтенанта нудно, без зустрічі з Єршовим і навіть без листів від нього. З нічого робити Малиновкін блукав по місту і двічі заходив на вокзал: спершу просто так, щоб згаяти час, а другого разу, щоб з власної ініціативи простежити за родичем Аскара Джандербекова — Темірбеком. Спостереження, проте, майже нічого йому не дали. Малиновкін прийшов на станцію саме перед відходом господарчого поїзда на будділянку.

— Скажіть, будь ласка, — звернувся Малиновкін до якогось залізничника. — Чи не бачили ви кондуктора Темірбека?

— Та он він, — кивнув залізничник на сутулувату людину з прапорцями у шкіряних футлярах, що висіли в неї на поясі.

Поки Малиновкін роздумував, чи підійти йому трохи ближче до Темірбека, кондуктор уже виліз на тормозну площадку хвостового вагона і почав закріплювати сигнальний ліхтар на гачок кронштейна. А хвилин через десять поїзд рушив повільно в бік нової будділянки залізниці.

Хоч Малиновкін бачив Темірбека здалека, зовнішній вигляд його лейтенанту не сподобався. Було щось у постаті кондуктора похмуре, непривітне.

«Схожий на якогось східного фанатика…» — мимоволі подумав Малиновкін.

Тривожна ніч

Минув ще день, а звісток від Єршова все не було. Це почало серйозно турбувати лейтенанта. Він вирішив просидіти увесь вечір дома і постежити за вікном кімнати майора — може, Єршов подасть який-небудь сигнал. Вчора лейтенант написав йому листа до запитання і запропонував на випадок необхідності кинути вночі записку у вікно кімнати, де жив Малиновкін. Для цього потрібно було, щоб майор, перед тим як виходити з дому, тричі розвів руки в сторони, неначе потягуючись.

Давно вже стемніло, але лейтенант, не засвічуючи світла, терпляче сидів за столом і уважно дивився у вікно. На вулиці було трохи світліше, ніж у кімнаті, і просвіт вікна здавався сірим прямокутником на майже чорному фоні кімнатної стіни. Зрідка мелькали в цьому прямокутнику темні фігури прохожих, але Малиновкін не звертав на них уваги. Очі його невідривно стежили за будинком напроти, через вулицю. Вірніше, навіть не за будинком, а всього лише за одним вікном його, що яскраво світилося в імлі. У освітленому просторі лейтенант бачив частину кімнати, обклеєної газетами, стіл, майже біля самого вікна, і майора Єршова, що схилився над якоюсь книгою. Він читав, видно, з великою увагою, не відриваючи очей від книги, повільно перелистуючи сторінки.

Захлопнувши, нарешті, книгу, майор підвівся, потягнувся, розвів руки в сторони, пройшовся по кімнаті і погасив світло. Малиновкін, який уважно стежив за тим, скільки разів розведе Єршов руки в сторони, зразу ж, як тільки погасло світло, підвівся із-за стола і тихо відчинив вікно. Майор, мабуть, одержав його листа і збирався повідомити йому щось.

Сівши на деякій віддалі од вікна, Малиновкін знову почав пильно вдивлятися в сусідній будинок, тепер уже зосередивши увагу не на вікні його, а на хвіртці. Незабаром вона із скрипом відчинилась і з неї вийшла висока людина в тюбетейці. Малиновкін зараз же пізнав майора Єршова.

Майор, постоявши трохи біля хвіртки, повільно почав ходити туди і сюди вздовж будинку Джандербекова спочатку з одного боку вулиці, потім з другого. Коли він пройшов удруге повз відкрите вікно Малиновкіна, лейтенант почув, як якийсь легенький предмет упав на підлогу кімнати, майже біля самих його ніг.

Швидко нахилившись, Малиновкін пошукав руками по підлозі і намацав згорнутий в декілька разів папірець.