Розділ «IX»

— Не кажи, — заперечує Кач. — Адже досі він ще ніякої війни не вів. А кожний більш-менш порядний кайзер мріє хоча б про одну війну, а то він не уславиться. Погортай-но свої шкільні підручники.

— Генералів війна теж уславлює, — додає Детерінг.

— Ще більше, ніж кайзера, — підтверджує Кач.

— Мабуть, за ними стоять ще й інші люди, які хочуть на війні нажитися, — бубонить Детерінг.

— Мені здається, що це наче якась лихоманка, — каже Альберт. — Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те ж саме, а проте вже півсвіту воює.

— Але в них більше брешуть, ніж у нас, — заперечую я, — згадайте-но, які листівки ми знаходили в полонених. Там писалося, що ми їли бельгійських дітей. Негідників, що таке пишуть, слід би перевішати. Ото справжні винуватці.

Мюллер підводиться.

— Принаймні добре, що війна йде тут, а не в Німеччині. Погляньте-но, геть уся земля у вирвах.

— Справді, — погоджується Тьяден, — але найкраще, коли й зовсім немає війни.

Він іде від нас із гордим виглядом, бо хоч раз узяв гору над нами, молодшими. Його міркування дуже типові, їх раз у раз чуєш і не можеш нічим заперечити, бо як станеш на цю точку зору, то вже не годен пояснити багато інших речей. Національне почуття рядового солдата полягає в тому, що він перебуває тут, на передовій. Але цим воно і вичерпується, про все інше він міркує цілком практично і тільки з власної точки зору.

Альберт лягає на траву й сердито каже:

— Про ці речі взагалі не варто говорити.

— Однаково від наших розмов нічого не зміниться, — погоджується Кач.

На додачу до всього ми мусимо здати майже все обмундирування, яке недавно одержали, і вбратися знов у наше старе дрантя. Гарний одяг призначався тільки для параду.

Замість їхати до Росії, ми знов рушаємо на передову. Дорогою минаємо жалюгідний гай з понівеченими стовбурами та поораною землею. Скрізь чорніють величезні вирви.

— Ото, хай йому біс, рвонуло! — кажу я Качеві.

— Міномети, — пояснює він і показує вгору, на дерева. На них висять трупи. Між стовбуром і гілкою застряв голий солдат, каска ще тримається на голові, а більше нічого на ньому немає. Та й солдата тільки половина, самий тулуб, а ніг бракує.

— Що тут сталося? — питаю я.

— Його вирвало з одежі, — бурмоче Тьяден.

Кач каже: