Розділ «V»

На Західному фронті без змін

— Але ж якийсь фах треба мати, — заперечує Мюллер, удаючи Канторека.

Альберт чистить собі нігті ножем. Ми дивуємось, чого це він став такий чепурун. Але він робить це тільки тому, що замислився. Відклавши ножа, він каже:

— Так воно і є. Кач, і Детерінг, і Гайє потім працюватимуть за фахом, бо вони вже його мають. I Гіммельштос теж. А ми не маємо. I як нам після оцього, — він показує в бік передової, — призвичаїтись до якогось фаху?

— От якби стати рантьє й жити десь у лісі зовсім самому, — вголос мрію я, але тут же мені стає соромно за таку примху.

— Що ж із нами буде, коли ми повернемося? — питає Мюллер, і навіть він збентежений.

Кроп знизує плечима.

— Не знаю. Спершу треба вижити, а тоді вже буде видно.

Власне, ніхто з нас не знає відповіді.

— А все-таки, що ми могли б робити? — питаю я.

— Мені нічого не хочеться, — стомлено відповідає Кроп. — Навіщо загадувати, коли нас щодня можуть тут убити? Я не вірю, що ми взагалі повернемося,

— Коли я про це думаю, Альберте, — кажу я через якийсь час, перевертаючись на спину, — то мені здається: якби я почув слово «мир» і він справді настав би, то я б учинив щось надзвичайне, бо мені від того слова аж кров шугає в голову. Знаєш, зробив би щось таке, заради чого варто було в цьому багні лежати. Тільки я нічого не годен придумати. Те, що справді можна зробити, — вчитися, набути фах, одержувати платню і таке інше, — це все мені настобісіло, бо це вже було і все це — гидота. Іншого я нічого не знаходжу, Альберте, нічого не знаходжу.

Цієї миті все здається мені безнадійним, розпач огортає мене.

Кроп теж думає про це.

— Взагалі нам усім буде важко. Невже там у нас, удома, над цим зовсім не замислюються? Два роки стріляти й метати гранати — цього не можна скинути з себе, наче шкарпетки.

Ми доходимо висновку, що такі думки властиві всім, хто опинився в нашому становищі, одному більше, іншому менше. Це спільна доля нашого покоління.

Альберт висловлює це так:

— Через війну ми стали ні до чого не здатні.

I каже слушно. Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них: ми віримо у війну.

У польовій канцелярії — пожвавлення. Либонь, то Гіммельштос підняв усіх на ноги. До нас рушає кілька чоловіків на чолі з огрядним фельдфебелем. Смішно, та майже всі ротні фельдфебелі — товстуни.

За ним виступає Гіммельштос, сповнений жадоби помсти. Чоботи в нього сяють проти сонця.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «На Західному фронті без змін» автора Ремарк Еріх на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи