Розділ «Частина друга ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ»

— Слово честі, ви занадто ним цікавитесь! Не можна бути таким Отелло!

— Їй-богу, Зосю, ви мене смішите. Хіба я схожий на старого дурнуватого мавра? Просто хотілося знати, на якій ділянці Східної Магістралі люди влаштовуються. — Якщо ви так хочете, я скажу. Він працює табельником в Північному укладальному містечку, — лагідно сказала дівчина, — та це лише так зветься — містечко. Насправді це поїзд. Олександр Іванович мені дуже цікаво описав. Цей поїзд укладає рейки. Розумієте? І сам по них їде. А назустріч йому, з півдня, йде друге таке ж «містечко». Скоро вони зустрінуться. Тоді буде урочиста змичка. Все це в пустелі, пише він, верблюди… Правда, цікаво?

— Надзвичайно цікаво, — сказав великий комбінатор, заметушившись під колонами. — Знаєте що, Зосю, вже треба йти. Вже пізно. І холодно. І, взагалі, ходімо!

Він допоміг Зосі підвестись зі сходів, вивів її на площу, і тут знову засмикався.

— Хіба ви не проведете мене додому? — занепокоєно запитала дівчина.

— Що? — сказав Остап. — А-а, додому… Бачте, Зосю, я…

— Гаразд, — сухо промовила Зося, — до побачення. І не приходьте більше до мене. Чуєте?

Та великий комбінатор уже нічого не чув. Лише пробігши квартал, він зупинився.

— Ніжна і дивночарівна! — пробурмотів він. Остап повернувся назад, пішов услід за коханою. Хвилини зо дві він біг за нею під чорними деревами. Потім знову зупинився, зняв капітанський картуз і затупотів на місці.

— Ні, це не Ріо-де-Жанейро! — сказав він нарешті.

Зробив ще два нерішучих кроки, знову спинився, насунув кашкета на лоба і, вже не вагаючись, побіг на заїжджий двір.

Тієї ж ночі з воріт заїжджого двору, тьмяно поблискуючи фарами, виїхала «Антилопа». Заспаний Козлевич, напружуючись, вертів рулевим колесом. Під час коротких зборів Балаганов уже встиг заснути в машині, Паніковський тужно поводив очима, здригаючись від нічної прохолоди. На його обличчі ще виднілися залишки святкової пудри.

— Карнавал скінчився! — викрикнув командор, коли «Антилопа» з гуркотом проїздила під залізничним мостом. — Починаються суворі будні.

А в кімнаті старого ребусника біля букета засохлих троянд плакала ніжна і дивночарівна.

Розділ XXV

ТРИ ДОРОГИ

«Антилопа» почувала себе кепсько. Вона спинялася навіть на невеликих узвозах і поза своєю волею котилася назад. В мо-торі чути було якісь сторонні шуми і хрипіння, наче під жовтим капотом автомобіля когось душили. Машина була перевантажена. Окрім екіпажу, вона несла на собі великий запас пального. В бідонах і бутлях, які заповнювали усі вільні місця, булькав бензин. Козлевич похитував головою, піддавав газу 1 засмучено дивився на Остапа,

— Адаме, — говорив командор, — ви наш батько, ми ваші діти. Курс на схід! У вас є чудовий навігаційний прилад — компас-брелок. Не збийтесь з дороги!

Антилопівці котили вже третій день, та, окрім Остапа, ніхто не знав кінцевої мети нової мандрівки. Паніковський тужно дивився на лохматі кукурудзяні лани і несміливо шепелявив:

— Чого ми знову їдемо? Навіщо це все? Так добре було в Чорноморську.